Не перший уже рік я намагаюся зібрати якомога більше інформації про вояків дивізії “Галичина”. Під час презентації книги “Українська дивізія «Галичина». Львівщина” у 2016 році я, на хвилях емоцій і несподівано для самого себе, сповістив, що планую видати біографічний довідник дивізії. Ті, у кого є це видання, знають, що в ньому подано 2000 зібраних та опрацьованих мною біографічних довідок дивізійників. Якою ж була моя радість, коли практично від наступного дня до мене стали звертатися родичі вояків… Інформація з усіх куточків України та діаспори продовжує надходити. На сьогодні в чорновому варіанті (ще не опрацьованих остаточно) мною зібрано понад 15000 таких довідок. Процес триває…
Та робота ця досить копітка, скрупульозна, її не на один рік… Тому вирішив паралельно зробити ще щось корисне. Так у 2018 році з’явилася на світ Божий “Ненаписана книга життя” про неймовірне, насичене трагічними і комічними подіями життя мого великого друга – дивізійника Зенона Врублевського.
На цьому не зупинився. Ще раніше, читаючи спогади комбатантів, я не раз думав про те, як це є класно, коли люди мають змогу читати правдиві розповіді про дивізію від її учасників. Але… скільки таких спогадів (написаних від руки, набраних на машинці чи надиктованих на аудіо- або відеоносіях) залишилися ненадрукованими! Воно мене мучило, і врешті (тоді ще десь у підсвідомості) зародилася думка про нову книгу – збірку раніше не публікованих спогадів ветеранів дивізії (переважно тих, з ким особисто або з чиїми рідними я був знайомий). Адже доля звела мене з багатьма дивізійниками (від стрільців до старшин). З їхніми родинами наша дружба триває. Сподівання мої не виявилися марними – дружини та діти вояків із розумінням та вдячністю поставилися до ідеї. Щиро допомагали, надаючи спогади ветеранів дивізії, їхні щоденники, чернетки, замальовки оповідей, світлини, документи та власні розповіді про чоловіка, батька, дідуся.
Хочу подякувати моїй дружині Марії, яка бачила, що я тупцюю на одному місці та ніяк не візьмуся до справи, і впевнено, у потрібний момент підштовхнула мене до праці.
Рік і десять місяців (практично без вихідних та свят) перебував в іншому світі, намагаючись втілити задумане. І ось результат – сьогодні отримав перші примірники книги “Йшла дивізія”.
У виданні – спогади 18 дивізійників. Шестеро з них ще є серед нас! Ці поважного віку ветерани мешкають в Україні, Канаді, Британії, і я пишаюся знайомством та дружбою з ними.
Щира подяка моїй незмінній команді професіоналів-друзів: Уляні Густей, Михайлові Коперсаку, Олегу Кіналю (його графіка – бомбезна!), Христині Іваньковій. Книга вийшла у видавництві “Пропала грамота” Олексія Бешулі. Тисну Твою руку, Олексію!
“Йшла дивізія…” готова до зустрічі з читачем та його критичними оцінками.
Ігор ІВАНЬКОВ |
