• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

Іван Гончарук родом з Волині. До УПА пішов у липні 1944 р., коли йому виповнилося 19. Пройшов двотижневий вишкіл УПА, дістав псевдо “Лісовий”. Брав участь у боях з військами НКВД.
Івана схопили зі зброєю в руках у грудні 1945 року. Засудили до смерті. Однак воєнна колегія Верховного Суду УССР замінила розстріл на 20 років каторжних робіт та 5 років позбавлення громадянських прав. Покарання відбував на Колимі.
 Після смерті Сталіна справу Гончарука переглянули й 1956 року його звільнили. Позаяк повернутися додому він не міг, оселився в Магаданській області. Рідне село відвідував раз на три роки – більше влада не дозволяла.
1975 року Гончарук із дружиною переїхав на Харківщину.
У 1987 р. КҐБ знову заарештував Івана. Головне обвинувачення: “перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА ОУН”. Відкритий судовий процес над Гончаруком приурочили до 60-річчя “Великого Жовтня” – тривав він з 12-го до 16 жовтня 1987 року. Вирок: розстріл.
19 квітня 1988 р. голова Верховної Ради УССР Валентина Шевченко відхилила клопотання про помилування. 29 червня 1989 р. кати заарештували майно та грошові вклади сім’ї Гончаруків.
Захисника Самостійної України розстріляли 12 липня 1989 р. в Києві.
Місце поховання досі невідоме.
За два роки Україна стала незалежною державою.
3 лютого 2020 р. чорти нарешті забрали Валентину Шевченко з Феофанії до себе в пекло. Це стало приводом для депутатки від промосковської партії ОПЗЖ Наталії Королевської ініціювати хвилину мовчання пам’яті за зрадницею, яка все своє свідоме життя служила Москві.
Проте частина народних депутатів не підвелася, серед яких – ексочільник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Свою позицію він пояснив тим, що Валентина Шевченко була “інструментом знищення української культури радянською владою”, я б сказав, московською владою. Зокрема, саме В. Шевченко відповідала за проведення першотравневого параду 1986 року після вибуху на Чорнобильській АЕС, коли з Києва треба було негайно тікати через великий рівень радіації.
І ось в Інтернет-мережі спливла постанова від 19 квітня 1988 р. про відмову Валентиною Шевченко помилувати засудженого до смертної кари героя України Івана Гончарука…То що, пробачимо Валентині Шевченко злочини проти українського народу чи проклянемо її та її чортівське насіння?

Р. К.