95 р. тому, 28 липня 1925 р., більшовики розстріляли
Марію (Марину) Бесарабенко-Трейко. Пропонуємо увазі читачів “Незборимої нації” уривок з нарису про неї з книжки “Батькам скажеш, що був чесний”
Чекісти схопили Марію Бесарабенко у Вінниці в червні 1924 р. – після повернення з Польщі. Про це свідчить більшовицький документ від 3 березня 1925 року. Підписали його в. о. начальника “подгуботдела” ҐПУ Іванов та начальник контррозвідувального відділу Подільського губернського ҐПУ Галицький. Чекісти характеризували Марію Бесарабенко як “петлюровскую контрразведчицу и сподвижницу, оперирующего на Киевщине атамана Трейко”. Отже, вона йшла до нього із секретними матеріалами, можливо, з фінансовою допомогою від закордонних чинників УНР. Чекісти зазначили, що у минулому Марія Бесарабенко була “членом центрального повстанкома”.
У 1921 р. Марія була зв’язковою Повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника, зокрема до волинського отамана Петра Филоненка. Козачкою вона була рішучою. Наприкінці червня 1921 р. у с. Барашах (тепер Ємільчинського р-ну Житомирської обл. – Ред.) Филоненко і Марія несподівано зіткнулися з “місцевим начальником «продналогу»”, який вирішив перевірити документи. Помилкове то було рішення. Не встиг Филоненко дістати посвідку, як Марія двома пострілами вбила нахабу.
У 1922 р. Марія – учасниця “контрреволюційної” підпільної організації “Козача Рада”.
“Весною 1923 року закордонна петлюрівщина зробила останню спробу прорватися на територію Радянської України, – писав більшовицький журналіст у газеті “Червона армія”. – Для цього було мобілізовано «все найкраще», що з‘оставалося за кордоном. За місце нападу була обібрана Київщина. Сюди закордонні контр-революційні кола звернули головну свою у вагу й діло нападу доручили полковнику Іванові Демидовичу Трейку. Але скоро довелося знову тікати до Польщі. Він працював тут у польській контр-розвідці. В місті Рівному він зазнайомився з Марусею Басарабенко – петлюрівкою, що гаряче ненавидела Радянську Україну.
Одержавши завдання двинутися весною 23 року з озброєним загоном на територію України, Трейко всі неприємности цього походу ділить зі своєю подругою Марусею. «Пані Маруся», як всі її називали, грає ролю головної помішниці Трейко та надихачкою цього походу.
24 травня 1924 р. Трейків загін розгромлено (твердження не точне. – Ред.). Губерніяльний відділ ДПУ ліквідував банду і затримав Марусю та кількох бандитів. Трейкові пощастило втікти до Польщі. Ціми днями справа Трейка розглядалося надзвичайною сесією. Вісім найвидатніших обвинувачених засуджено до розстрілу”.
На день арешту Марусі було 37 років, тобто вона народилася 1887-го або 1888 року, можливо, у Вінниці. Справжнє її прізвище Сілецька або Селецька. Покарання відбувала в Київському допрі. Тут виявилося, що вона вагітна. У Лук’янівській в’язниці вона народила хлопчика. Сталося це орієнтовно у грудні 1924-го.
В ув’язненні Марія познайомилася з Генрієтою Ган, вдовою по старшині Армії УНР Омелянові Виннику. Її чоловіка чекісти навесні 1921 р. розстріляли як члена повстанського комітету. У тюрмі Ган перейнялася долею Марії Бесарабенко. Генрієтта стала хрещеною мамою хлопчика. Видно, у тюрмі сидів священник, відтак і вдалося охрестити дитину. Назвали Семеном. Чекісти дали матерів вигодувати дитину до 9 – 10 місяців, а потім їх навіки розлучили.
Марію (Марину) Бесарабенко-Трейко розстріляли 28 липня 1925 року. Розстріляли в 1925 році! Тоді вже й чоловіків розстрілювали рідко, мовляв, совєтська влада перемогла, і ворогів раціональніше використати на будовах соціалізму. Робочих же рук не вистачає. А тут розстріляли жінку, молоду маму. Чому? Бо контррозвідниця та ще й причетна до арештів і вбивств багатьох більшовиків...
Генрієта стала свідком страшної трагедії Марини Трейко та її сина. І постановила врятувати дитину. Ось повний текст агентурної записки в перекладі українською: “Трейко Марина Йосипівна, 37 років, надзвичайною сесією Київського Окрсуду була засуджена до вищої міри покарання, і 28/7 – 25 року присуд приведений у виконання. Після її смерті залишився син 9 – 10 місяців від народження, який того ж числа тов. Кулаковою (секретарем надзвичайної сесії) був відданий на виховання в будинок немовляти на Великій Васильківській вулиці, № 116 (тел. № 31-09) з ім’ям «Вова» – як дитина однієї з наших співробітниць. Через нетривалий час на ім’я голови надзвичайної сесії надійшла заява від якоїсь Генрієти Карлівни Ган, яка відбуває покарання в Київському ДОПРі за присудом Київського Окрсуду, яка наполягала на передачі сина Трейка їй на виховання, причому її вимога була настільки наполеглива щодо отримання позитивної відповіді, [що] вона оголосила голодування, яке через декілька днів було зняте. Не виключено, що після виходу з ДОПРу Ган буде прагнути знайти сина Трейка і забрати до себе. 19/І – 29 р. (підпис)”.
Щоб назавжди сховати дитину від рідних, чекісти змінили їй ім’я. Мама назвала Семеном, чекісти – Вовою. Про долю хлопчика свідчить довідка з прямокутною печаткою та написом: “У.С.Р.Р., Київська Окружна Інспектура Охорони здоров’я, Будинок Немовляти, 27 квітня 1929 р., ч. 312, м. Київ”. У довідці з печаткою Будинку немовляти зазначено: “Дана ця Київському Д. П. У. в тім, що 28 липня 1925 року прибув до Будинку Немовляти хлопчик Володимир, за розпорядженням Охмадиту якого записано до прийомного журналу за 1925 року за № 288 і 324. 6 березня 1926 року було видано його на патронат гр. Цимбаленко Клавдіі Павловні, що мешкає на (Деміівки) Сталінка по Голосіївській вулиці, дом № 79, а 7 жовтня 1926 року видано гр. Цимбаленко К. П. на виховання за розпорядженням Охмадиту. Головний лікар (підпис). Діловод (підпис)” [2, т. 10, арк. 98].
Коли Генрієта Ган вийшла з ув’язнення, вона знала, де шукати дитину...
Про загибель Марії Бесарабенко-Трейко стало відомо закордоном.
15 жовтня 1925 р. паризький журнал “Тризуб” хроніку “Жертви окупан[т]ської жорстокости на Україні” почав із повідомлення про загибель героїчної жінки.
“З акту оскарження проти Марусі Трейко та їх десяти співробітників вияснилося, що повстанча ватага от. Трейка на протязі кількох років знищила 1.700 чол. червоноармійців та ріжних агентів окупантської влади. Головна оскаржена Маруся Трейко під час переслухання (допиту. – Ред.) заявила, шо вона жаліє [що мало вбито окупантів]: «Жертв і помсти було занадто мало, щоби вона могла умерти спокійно” (большовики розстріляли в 1920 році родичів і дітей Трейко)». Закатовано було Марусю Трейко на смерть у Київі, причому большовики в супереч своїй практиці розстріляли її разом з товаришами прилюдно, очевидно, щоби переконати людність в смерті популярної отаманші. Як лицарь сміло і безстрашно прийняла вірна дочка українського народу смерть від катів. Вічна пам’ять Марусі Трейко”.
Завдяки цій публікації про Марію не забули, і у 1930-х еміграційні чинники УНР посмертно нагородили її Хрестом Симона Петлюри.
Вічна слава!
Роман КОВАЛЬ, Владислав КАРПЕНКО |
