2019 року в День пам’яті загиблих захисників України (30 серпня) в Безвіднянському лісництві (с. Лютенька) небайдужі лютенчани встановили козацький хрест на могилі шістьох повстанців із загону отамана Леонтія Христового, який діяв у роки Української революції на території Гадяцького, Миргородського та Зіньківського повітів.
Шестеро повстанців загинули 4 грудня 1920 р. в бою з більшовицькими карателями на хуторі біля с. Довжика Зіньківського району. Поховали їх на місці бою у спільній могилі. Могилу торік знайшов активіст із Лютеньки Микола Мищенко за описами письменника-емігранта Дмитра Нитченка, який родом із Зіньківщини. У тому ж році останки перепоховали в урочищі Макітерка, що в Безвіднянському лісництві.
І ось цього року знайшлися нащадки одного з полеглих героїв – Олександра Назаренка! Олександр Назаренко був одним із п’ятьох дітей заможних селян Домахи і Степана Назаренків із Лютенських Будищ. Родина Домащенків, як їх звали по-вуличному, мала 20 десятин землі та чимале господарство – волів, коней, овець, курей, гусей... Родина володіла возами, боронами, тримала кінну сівалку і парову машину для обмолоту зерна. На обійсті – комора, дві клуні, сараї для худоби. Жила родина в добротній рубленій хаті.
У 1919 р. більшовики почали будувати систему радгоспів як частину воєнного комунізму. У селян примусово відбирали землю і реманент. Чимало людей противилося таким діям. Саме селяни стали рушійною силою Української революції 1917 – 1920-х років. Олександр Назаренко також не міг миритися з тим, що зароблене власними пучками майно прибрали собі до рук нероби. І молодий чоловік вступив у загін Леонтія Христового. На жаль, життя його і його побратимів обірвалося біля с. Довжика – вони загинули в нерівному бою із червоними. Наприкінці 1941 року, через тридцять років після загибелі повстанців, на їхній могилі з’явився хрест.
Нещасливою була й доля рідних Олександра Назаренка. Більшовики вигнали їх із хати. Назаренки спали під тином і в кущах, бо родичі боялися пускати їх до себе. Не витримавши випробувань, під тином померла Домаха – мати Олександра. А його дружина Марфа ходила по чужих хатах і просилася пожити. Не всі пускали до себе в хату дружину і дітей повстанця. Свою хату Марфа побудувала аж у 1960 р. – до того кочувала від однієї до іншої. Але й через сорок років після загибелі чоловіка їй не було спокою – двічі ту хату палили. Одного палія – Макара Калініченка – навіть судили.
Незважаючи на важкі випробування, Марфа прожила довге життя. Померла в той же день, коли загинув її чоловік, – 4 грудня (1968 року). Олександр і Марфа мали трьох дітей – Романа, Оксану і Марію. Саме Роман встановив на могилі шістьох повстанців дерев’яний хрест. Але доглядати йому за батьковою могилою не судилося. Роман під час Другої світової війни загинув у Чехії. Рід Олександра Назаренка продовжили 13 онуків.
Тривалий час ні про могилу шістьох повстанців, ані про те, хто в ній спочиває, ніхто не знав. Тепер же здійснено перепоховання, впорядковано могилу, знаємо імена полеглих, хлопців вшановано. Тепер маємо і світлину Олександра Назаренка. Віримо, що повернемо імена та світлі лики й інших героїв, які віддали своє життя за Україну.
Олександр ІРКЛІЄВСЬКИЙ |
