Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


“Я любила його. Не встигла йому це сказати”


Так згадує “госпітальєрка” Ярина Чорногуз про Миколу Сорочука з Волині. “Сьогодні з життя пішов хлопець, якого я любила. Люблю...”  – написала медик-волонтер Ярина Чорногуз у Facebook 22 cічня 2020 року.
Ярина Чорногуз розповіла Цензор.НЕТ про знайомство в окопі, переказала Миколині слова про необхідність наступальної війни, “позачасовість” фронтового життя, обійми на прощання та спільні мрії, яким не судилося здійснитися.
“З Миколою я познайомилася в окопі, на шляху до позиції, де його згодом убили, – розповіла Ярина. – Ми проговорювали шлях евакуації поранених звідти до дороги, а назустріч нам якраз ішов Микола. Не можу передати словами, що відчула тієї миті… Він неймовірно відрізнявся від усіх інших бійців. Він заговорив до мене, ми зустрілися поглядами, і в мене склалося враження, що… як би це передати… склалося враження, що я бачу свого двійника. Тільки чоловіка.
Ми ховалися спершу… Я дуже боялася за репутацію «госпітальєрів», і пообіцяла собі, що у мене на війні ні з ким нічого не буде! Завжди попереджала бійців, що заливати до мене безглуздо, бо я на фронті заради війни. Моя функція – поділитися своїми медичними знаннями, зберегти життя пораненим, допомагати з лікуванням хворих... Багато хто – і Микола спочатку також – навіть звертався до мене на «Ви»: «Пані Яро, пані Яро... ».
Пізніше, коли ми вже були разом, я й далі боялася, що про «госпітальєрок» через нашу з ним історію розпускатимуть плітки, що мене саму виженуть із батальйону, і він мені написав тоді: «Я тобі обіцяю: все, що було між нами на цьому вопі, тут і залишиться». І дотримувався цього. Коли про мене питали, розповідав, що нічого в мене ні з ким немає… У Миколи були золоті руки. Дай йому будь-яку зброю – і він її розбере на частини та збере назад. Мене він навчив робити повний розбір АК та АГС, збирався навчити цього ж із СПГ. Пам’ятаю, як він вчив свого молодшого побратима робити повний розбір АК. І у цей час ми почали балакати. Він запитав мене: «Чому ти приїхала на війну?».
Я відповіла, що мене дуже засмучує те, що люди повелися на розмови про «мір», що кажуть, нібито «війна вже не та». І що поширено це вже не тільки серед людей, які не знають нічого про фронт, а інколи і серед тих, хто відвоював – вони зі зневагою ставляться до сьогоднішньої війни, до тих контрактників, які зараз приходять в армію. Я розповіла Миколі, що з 2014-го хотіла на передову, але через маленьку дитину не могла. Зараз моя донька підросла, я вже можу її залишати з рідними – і я одразу поїхала!.. Я сказала, що мені подобається бути на фронті, подобається бути «живим щитом». Що війна зараз оборонна, окопна, але все одно дуже складна, і я розумію, що якщо ми здамося – будемо окуповані Росією.
«Знаєш, – сказав Микола, – краще рік наступальної війни, ніж десять років такої, яка є зараз, і від якої всі божеволіють. Нехай краще батько прийде до сина на могилу, ніж у дурдом». Ці слова дуже вразили мене”.
Микола Сорочук загинув у День соборності. Дуже хочеться, щоб шляхетна кров волинянина зміцнила українську соборність – і душ, і земель.
Волинським козакам слава!

Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлинах – Микола Сорочук і Ярина Чорногуз.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ