Так згадує “госпітальєрка” Ярина Чорногуз про Миколу Сорочука з Волині. “Сьогодні з життя пішов хлопець, якого я любила. Люблю...” – написала медик-волонтер Ярина Чорногуз у Facebook 22 cічня 2020 року.
Ярина Чорногуз розповіла Цензор.НЕТ про знайомство в окопі, переказала Миколині слова про необхідність наступальної війни, “позачасовість” фронтового життя, обійми на прощання та спільні мрії, яким не судилося здійснитися.
“З Миколою я познайомилася в окопі, на шляху до позиції, де його згодом убили, – розповіла Ярина. – Ми проговорювали шлях евакуації поранених звідти до дороги, а назустріч нам якраз ішов Микола. Не можу передати словами, що відчула тієї миті… Він неймовірно відрізнявся від усіх інших бійців. Він заговорив до мене, ми зустрілися поглядами, і в мене склалося враження, що… як би це передати… склалося враження, що я бачу свого двійника. Тільки чоловіка.
Ми ховалися спершу… Я дуже боялася за репутацію «госпітальєрів», і пообіцяла собі, що у мене на війні ні з ким нічого не буде! Завжди попереджала бійців, що заливати до мене безглуздо, бо я на фронті заради війни. Моя функція – поділитися своїми медичними знаннями, зберегти життя пораненим, допомагати з лікуванням хворих... Багато хто – і Микола спочатку також – навіть звертався до мене на «Ви»: «Пані Яро, пані Яро... ».
Пізніше, коли ми вже були разом, я й далі боялася, що про «госпітальєрок» через нашу з ним історію розпускатимуть плітки, що мене саму виженуть із батальйону, і він мені написав тоді: «Я тобі обіцяю: все, що було між нами на цьому вопі, тут і залишиться». І дотримувався цього. Коли про мене питали, розповідав, що нічого в мене ні з ким немає… У Миколи були золоті руки. Дай йому будь-яку зброю – і він її розбере на частини та збере назад. Мене він навчив робити повний розбір АК та АГС, збирався навчити цього ж із СПГ. Пам’ятаю, як він вчив свого молодшого побратима робити повний розбір АК. І у цей час ми почали балакати. Він запитав мене: «Чому ти приїхала на війну?».
Я відповіла, що мене дуже засмучує те, що люди повелися на розмови про «мір», що кажуть, нібито «війна вже не та». І що поширено це вже не тільки серед людей, які не знають нічого про фронт, а інколи і серед тих, хто відвоював – вони зі зневагою ставляться до сьогоднішньої війни, до тих контрактників, які зараз приходять в армію. Я розповіла Миколі, що з 2014-го хотіла на передову, але через маленьку дитину не могла. Зараз моя донька підросла, я вже можу її залишати з рідними – і я одразу поїхала!.. Я сказала, що мені подобається бути на фронті, подобається бути «живим щитом». Що війна зараз оборонна, окопна, але все одно дуже складна, і я розумію, що якщо ми здамося – будемо окуповані Росією.
«Знаєш, – сказав Микола, – краще рік наступальної війни, ніж десять років такої, яка є зараз, і від якої всі божеволіють. Нехай краще батько прийде до сина на могилу, ніж у дурдом». Ці слова дуже вразили мене”.
Микола Сорочук загинув у День соборності. Дуже хочеться, щоб шляхетна кров волинянина зміцнила українську соборність – і душ, і земель.
Волинським козакам слава!
Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлинах – Микола Сорочук і Ярина Чорногуз. |
