Навесні 1947 р. був призов в армію юнаків 1928 року народження.
Мій старший брат Фелікс народився 20 листопада 1928 р., тому весняному призову не підлягав. Та він не витримав голоду і, не порадившись із батьками, звернувся в міський комітет комсомолу, щоб його направили до армії. Так він опинився в Києві в об’єднаному загоні рекрутів.
Я тоді запитала батька, чи призивали його в армію в юнацькі роки. Від прямої відповіді він ухилився, а розповів таке. Кінний загін, у якому він служив, переслідували “біляки”. Загін довго не міг відірватись, обходив населені пункти, вночі не розводив багаття. Люди й коні були голодні і стомлені до краю. У ліску під Тишківкою помітили на деревах багато гнізд. Пустивши коней пастися, хлопці полізли на дерева. У деяких гніздах знайшли яйця, а в інших уже вивелись галчата. “Мені пощастило, я випив яйця, а більшість хлопців висмоктували кров із пташенят”. Невдовзі в них почалася блювота, розладнався шлунок. Додому пробиралися вже поодинці. “І ось я вдома – в Ольвіополі”.
У цьому місті в 1912 – 1917 рр. старостував рідний брат батькової мами – Мусій Андрієнко. Він і його два помічники чимало зробили для міста: замостили декілька вулиць, побудували містки через балки (в місті три балки, води з яких течуть до Південного Бугу), побудували й школу з просторими світлими класами та спортивним залом. Мусія Матвійовича мешканці поважали, тому й попереджали про небезпеки. І попередили, що ЧК має заарештувати його небожа Олексу, мого батька: “Скажи йому, хай зникне”.
Мусій Андрієнко послав свою доньку Ольгу попередити Олексія про загрозу. Вона взяла із собою 15-річну Марійку. Побачивши її, Олексій сказав: “Хай ця дівчинка підросте, а через 5 років я з нею одружусь”.
Де він переховувався, не знаю. Про це не розповідав, а що сказав тоді про Марійку – здійснив. Повернувся на початку 1926 р., а вже в лютому побралися. Життя прожили в злагоді та любові.
Тараса ЗДОРОВЕЦЬКА
Київ, 18 червня 2019 р. |
