В кінній сотні штабу нашої дивізії був козак Костилів. Це дитина зростем без малого в сажень (тобто дуже високий. – Ред.), широкоплечий, бльондин, розмовляв завжди басом і, на диво, холоднокровний. В сотні Костилів користувався популярністю, а серед козаків – авторитетом. Під час бою по виразі обличчя завжди можна встановити, що твориться в душі. “Обличча – дзеркало душі”, но цей раз прислівля помилилось, тому що у Костиліва зовнішній вигляд нічуть не відріжнявся від того, вигляду, коли він спокійно, за чаркою розмовляв в гуртку товаришів. Взагалі наш герой був далекий від усяких боязливостей і малодушности.
Під час останнього наступу нашої армії, під с. Вахтином Под.[ільської] губ. (правильно: с. Бахтин, тепер Мурилокурилецького р-ну Вінницької обл. – Ред.) 18 жовтня 1920 р. сотня ходила в атаку на большовиків, вже пізно вечером повернулась назад з богатими трофеями. Серед повернувшихся Костиліва не було, через що побоювались за його долю.
Росташувавшись, все віддалось заслуженому відпочинку, поділяючись своіми вражіннями. Як нараз тарахкотіння возів порушило тишину і звернуло всіх увагу, – виявилось, Костилів повернувся, но не один, а з відбитим у ворога обозом — коло 15 возів з 8 полоненими і екіпажок комбріга, котрого не минула доля кожного “кома”, якому приходилось зустрінутись з нашим козаком.
З допиту полонених большовиків вияснилось слідуюче: під час атаки Костилів налетів на відходячий большовицький обоз, який і почав завертати в наш бік. На обозних возах сиділо по де-кілька озброєних червоноармійців. які, зобачивши, шо на них, наче скажений, несеться козак-велетень, скакали з воза і спасались утечею. Хто ж не встигав уникнути страшноі шаблюки лицаря, той зостався назавжди на полі.
– Як це тобі вдалось? – питали у Костиліва.
– Не мені, а мойому Іванові, – простодушно відповідав велетень.
Під “Іваном” Костилів розумів свого товариша коня.
Таких Костильових-героів немало поміж нами, і трудно не вірити, що армія, маючи подібних лицарів, не переможе.
Дж.: Один з багатьох // За Україну (Каліш). – 1921. – 10 вересня. – Ч. 4 – 5. – С. 8 – 9.
Публікація Юрія Юзича. |
