Дядя Вася. Василь Андріюк. “Німець”. Герой України. Айдарівець. Майданівець. Мій близький друг і майданівський батько.
Ще й досі не вірю, що він загинув. Так і чекатиму його повернення зі Сходу. Він же мені обіцяв. Ми ще маємо станцювати, святкуючи перемогу.
Дядя Вася – видатна людина. Йому завжди 18 років. Він високий, блакитноокий гуцул. Нас він завжди називав “молодежь” і завжди мав щось, аби нас пригостити....
До людей, особливо до молоді, ставився з неймовірною любов’ю. Називав мене донею. Завжди заспокоїть, вислухає, підтримає. Хоча я йому не рідна і навіть не землячка. Просто є такі люди – з великим серцем, і їхньої любові вистачає на всіх, кому щастить бути поруч.
Пам’ятаю, на Майдані грав гурт “Лимончики”. Ми ходили їх слухати, і дядя Вася танцював так, що молодь негодна була з ним зрівнятися. Я завжди буду пам’ятати його саме таким – веселим, жартівливим, світлим.
Дядя Вася – оптиміст. Оптиміст через те, що завжди вірив у силу добра, так само як вірив в Україну, у Майдан, у краще в людях. Він не сумнівався, що ми всі скоро зустрінемося гуляти і святкувати перемогу.
У дяді Васі залишилися дружина, доросла донька та 4-річний син Андрійко, яких він обожнював і багато про них розповідав.
Не знаю, що ще сказати, залишилося багато спогадів, та все це зараз сплуталося, і не хочеться вірити, що це – минуле. Але коли думаю про дядю Васю – бачу і відчуваю велике й тепле світло.
Дуже важко зібрати думки докупи і ще важче повірити.
Герої не вмирають!
[Дати життя Василя Андріюка: 14.04.1963, м. Косів Івано-Франківської обл. – 23.08.2014, м. Сєвєродонецьк Луганської обл.].
Дар’я ЦИМБАЛЮК
Дж.: Незборима нація (Київ). – 2014. – Ч. 12 (346). – С. 3. |
