“Демократія чи державність?” Під такою назвою 1994 року я опублікував свої міркування. Вони були викликані навальною глорифікацією демократичних цінностей і зневажливим нехтуванням національних прав українського народу, прав на національну державу. Згадав про цю статтю наступного дня після катастрофічних для національних сил виборів президента.
З новин довідався, що чи не весь “цивілізований світ” вітає нас з успішними виборами, які відбулися згідно з усіма канонами демократії. Що “цивілізованому світові” з того, що Президентом України обрано ворога України?! Людину, яка десятиліттями висміювала все українське, у фільмах якого українці пораються біля свиней у вишиванках.
У статті “Демократія чи державність?”, опублікованій 25 років тому в книжці “Підстави націократії”, є такі слова: “Парламентаризм дає право вирішувати долю нашої Батьківщини російським окупантам та їхнім нащадкам. Спочатку знищили мільйони тих, хто віддав би голос за вільну Україну, заселили в їхні хати вбивць та їхніх союзників, а тепер давайте голосувати?.. Демократія, багатопартійність, свобода слова, парламентаризм не сакральні категорії. Заклики до демократії і багатопартійності були добрі, коли ми руйнували СССР. Вони посилювали дезінтеграцію ворожої нам держави. Нині ж, коли ми намагаємося збудувати унітарну Українську державу, нам пропонують ті ж руїнницькі принципи, реалізація яких на практиці призводить до анархії суспільних взаємин, політичного хаосу, свободи ведення антиукраїнської пропаганди, до порушення територіальної цілісності України, ставить під сумнів державне існування українського народу”.
Так і сталося: агресивне нав’язування демократичних цінностей з її децентралізацією, свободою слова і дій для українофобів, надання їм права шляхом голосування визначати долю нашої Батьківщини, обирати президента, зручного для зазіхачів на наші землі, поставило під сумнів навіть мрію про національну державність українського народу. Ще в 1993 р. ВПО “ДСУ”, яке я очолював, виступало проти приватизації України чужинцями. “Щоб завадити пануванню зайд, необхідно прийняти новий закон про громадянство, – зазначалося в документі ДСУ. – Згідно з наявним законом про громадянство обирати до Верховної Ради можуть вороги українського народу, зокрема ветерани антиукраїнської боротьби, колишні енкаведисти, працівники КҐБ, ГРУ, МВД СССР, причетні до репресій проти українського народу, мільйони росіян, яких заселено з метою остаточного поневолення України, сепаратисти різних національностей, кримінальні мафіозі, які підривають економіку України. Вони ж можуть бути й обраними до Верховної Ради”.
Потужні ЗМІ, що перебувають у руках наших історичних ворогів, під час передвиборчої кампанії не тільки зомбували “електорат”, не тільки рекламували антиукраїнські “цінності” та ворогів України, агітували голосувати за них, а й намагалися змінити ментальність українського народу, пристосувати її до своїх агресивних планів, привчити нас, що влада національних меншин в Україні є добром і дає українцям надійну перспективу.
У нашій поразці 21 квітня є й позитив: загрозлива для України ситуація спонукає нас згуртуватися, мобілізувати зусилля і виступити на виборах до Верховної Ради єдиним Національним фронтом. Звичайно, я тихенько плекаю надію на “доброго снайпера”, плекаю надію і на нову українську військову еліту… Але, можливо, це мрії “стятої голови”.
Зеленського до влади привів Порошенко. Якби Петро Порошенко думав не про свої статки, а про народ, якби його політика була успішною, то такого явища, як Зеленський, не існувало б. Зеленський справді не був Порошенкові конкурентом, він був – і став – його вироком. Тепер мусимо все зробити для того, щоб перемога Зеленського і його антиукраїнського шобла не стала вироком для України.
Роман КОВАЛЬ |
