“Подвижник” “Упродовж свідомого життя, в міру можливості, втілював у життя українську національну ідею”, – написавв автобіографії Володимир Петренко.
Народився Володимир Іванович у родині вчительки й агронома. Дитячі та юнацькі роки пройшли на Дніпропетровщині. З травня 1963 р. працював електромонтером на будівництві Канівської ГЕС.
У 1970 р. закінчив факультет української філології Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. 1972-го написав кандидатську дисертацію “Роман Пантелеймона Куліша “Чорна Рада”. Хоч її схвалила Академічна рада (Євген Кирилюк, Євген Шабліовський, Петро Кононенко, Іван Пільгук, Микола Сиротюк та ін.), але до офіційного захисту її не допустили. КҐБ уже звернув увагу на “неблагонадійного” науковця…
Володимир Петренко продовжував працювати електромонтером, інженером-енергетиком, інженером, майстром дільниці, завідувачем виробництвом, заступником начальника відділу постачання, старшим інженером, начальником відділу, електрослюсарем 6-го розряду та електромонтером 6-го розряду на канівських підприємствах.
У вільний час він опанував повний курс електроніки Дніпропетровського гірничого інституту та повний курс радіотехніки Харківського політехнічного інституту, досягнувши найвищої професійної майстерності. “Професор”, “доктор” – саме так називали його колеги.
У 1960-х рр. Володимир Петренко входив до Черкаського неформального гуртка українців (Василь Симоненко, Василь Захарченко, Данило Нарбут, Валерій Шпак та ін.). 1963-го познайомився з В’ячеславом Чорноволом. Пропагував правдиву українську історію, створив неформальне об’єднання на кшталт Січі. 1963 року запровадив у виробничій сфері українську мову – не тільки як розмовну, а й у технічній документації.
Наприкінці 1980-х співпрацював з радіостанціями “Свобода”, “Голос Америки”, “Німецька хвиля”. Він – активний учасник канівських і всеукраїнських мітингів та демонстрацій. 1988-го вступив до Української гельсінкської спілки.
Створив канівський осередок НРУ. Перші зібрання проводив на своєму городі. Створив Черкаську крайову організацію Руху. Взяв участь в організації й проведенні Установчого з’їзду Народного руху України. Організатор самвидаву та перших мітингів із критикою КПРС.
Володимир Петренко випустив у світ перші рухівські газети, зокрема газету “Канівський вісник”. Власними силами виготовив та розповсюдив книжки Павла Штепи “Московство” (73 примірники), Валентина Мороза “Україна в ХХ ст.” (200 примірників). Написав, видав та безкоштовно поширив 200 примірників документально-художнього роману про учасника УПА “Пісня в неволі”.
Володимир Іванович – співтворець громади “Артанія”, Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, ОУН, навіть Союзу українок… Під час серпневого путчу ГКЧП очолив спротив путчистам. Він перший підняв над Канівською міською радою синьо-жовтий прапор. Невдовзі став депутатом Канівської міської ради, очолив демократичний блок.
З проголошенням незалежності вів активну просвітницьку діяльність серед тодішнього канівського владного Олімпу: від міського голови до керівника військкомату, розносив, роздавав брошури, листівки, газети, книги про історію України, про її героїв, про її минуле. Учасник Помаранчевої революції, організатор поїздок канівців на Майдан у Київ. Підтримував та захищав перші паростки підприємництва в Каневі, бачачи в них формування середнього класу. Від редактора “Незборимої нації”
Наприкінці 1990-х рр., коли на хвилях Українського радіо лунала моя авторська передача “Отамани Гайдамацького краю”, Володимир Петренко записував її на магнітофон, а потім ходив по канівських школах і давав можливість послухати дітям передачі про Визвольну боротьбу – тоді нікому не відому. Виявив у цьому велике завзяття. Відтоді ми з ним і заприятелювали.
2001 року вийшов збірник моїх радіопередач “Повернення отаманів Гайдамацького краю”. На його початку я опублікував деякі листи – відгуки на радіоцикл. Лист Володимира Петренка називався “Творіть Україну навколо себе!”. Ось повний текст листа українського подвижника: “Народ завоюєте не тоді, коли здолаєте його опір, а тоді, коли напишете йому його історію”. Цим повчанням римського філософа Салюстія завжди користувався московський окупант, внаслідок чого – на одинадцятому році незалежності – я змушений відкладати всі поточні справи й мерщій заправляти до магнітофона касету: зараз буде (чи не буде?!) передача “Отамани Гайдамацького краю” – чи не єдине джерело пізнання нашого минулого. Автор передачі розповідає на всю Україну, а я поширюю ним сказане навколо себе. Інші передачі (Яворівського, Погрібного та ін.) теж потрібні, але почуття власної гідності, національної свідомості, патріотизму й гордості за свій народ виховує саме програма “Отамани Гайдамацького краю”. Володимир Петренко, м. Канів”.
“Упродовж свідомого життя… втілював у життя українську національну ідею”, – написавпро себе Володимир Петренко.
Стверджую: так і було.
Вічна слава українському подвижнику Володимирові Петренку! 
|
