Село Ганнівка розкинулося на берегах річки Жовтої, яка тихо тече-в’ється через усе село і то виблискує глибокими плесами, то заростає очеретом… У цьому селі 10 лютого 1898 р. в заможній родині хліборобів і народився Кость Пестушко, майбутній козацький отаман… Який був із себе Кость?
“Був це чоловік вище середнього зросту, – писав про свого старшого брата Федір Пестушко. – Добре складена статура. Бліде обличчя, але на рідкість привабливе: великі сірі очі, пухнасті чорні вуса, що надавали його двадцятидворічному обличчю більшої солідності, і хвиляста зачіска назад. Сіре вбрання військового строю, елегантні офіцерські чоботи. На правому боці маленький парабеллюм, зліва пляншетка, а через шию – далекогляд…”
“За нетривалий період, – писали чекісти, – загін Степового виріс до 20000 осіб, мав дві гармати і кулемети… були також автомобілі, мотоцикли і велосипеди, які Степовий здобув, захопивши у Криворізькому повіті дві автоколони…”
Чекісти у своїх звітах зазначали, що “лозунгом Степового была “Самостійна Украіна”.
Колискою Степової дивізії став район войовничих козацьких сіл – Верблюжки, Варварівки, Водяної і Петрової. Про повстання, яке підняв Кость Блакитний, свідчать панічні інформаційні зведення Кременчуцької губернської ЧК. Подаю їх мовою оригіналу: “В районе Павлыш – Лекаревка оперируют банды около 1000 человек. По сводке штаба тыла от 28 августа – по дополнительным сведениям, повстанческое движение и бандитизм охватывает весь уезд. Александрийский уезд. 4-го сентября бандой до 2000 человек под предводительством Степового был произведен налет на Александрию... В нашем отряде есть жертвы... Банды организованы в дивизию, имеющую четыре полка... Александрийский район. Сводно-объединенный отряд под командой командира отряда особого назначения 6-й армии т. Юдицкого... вступил в бой с организованной бандой большой численности, до 5000 человек, в составе пехоты, кавалерии и артиллерии с орудием, пулеметами, большим запасом снарядов и патронов, в результате боя отряд тов. Юдицкого был разбит”.
У цьому бою повстанці Степового захопили дві гармати і декілька кулеметів. Чекіст-історик Борис Козельський писав, що “в районі діяльності Олександрійської (Степової. – Ред.) дивізії майже неможливо було провадити радянську роботу. Банди тут рубали й сікли на всі боки – вони зробили з деяких повітів кип’ячий казан”.
У бою багато що залежить від командира, від його особистих якостей. “Блакитний був надзвичайно популярний серед своїх Херсонців... – писав Федір Пестушко (Юрко Степовий). – З нього був не тільки добрий командир, але й хоробрий вояка. Блакитний завжди в критичні хвилини бою вмів вселяти в своїх підлеглих героїзм і відвагу. Одна його поява серед передових розстрілень магічно діяла на вояків…”
Кость Блакитний загинув 9 травня 1921 року. Убивство Костя відбулося на очах у його молодшого брата Федора. Він стверджував, що, потрапивши в оточення, Кость застрелився. Останніми його словами були: “Як буде Україна вільною, передайте привіт!”
Візьму на себе відповідальність і передам Україні привіт від її незабутнього сина – Костя Степового-Блакитного. Україно, чуєш?!
Роман КОВАЛЬ
Коваль Р. Коли кулі співали. – Київ – Вінниця: Державна картографічна фабрика, 2006.
Костю Блакитному – 120 років!
9 лютого 2018 р. о 14.00 в актовій залі Криворізького державного педагогічного університету (пр. Гагаріна, 54) розпочнеться академія з нагоди 120-ї річниці з дня народження командира Степової дивізії, Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка (Степового-Блакитного).
Участь візьмуть президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль, лідер гурту “Хорея Козацька” Тарас Компаніченко, кобзар Тарас Силенко, фронтмен гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк. Лунатимуть пісні Визвольної боротьби доби Української Народної Республіки.
10 лютого об 11.00 у родинному селі отамана Ганнівці (Петрівського району Кіровоградської області) відбудеться вечір пам’яті Костя Пестушка та покладання квітів до пам’ятника отаману.
На світлині:
Бур’ян Д. Кость Блакитний, отаман Степової дивізії. Папір, вугільний олівець. Черкаси, 2017.
|
