 У січні 2017 р. Історичний клуб “Холодний Яр” скерував командирові 72-ї ОМБр Андрієві Соколову звернення. “На наше переконання, саме Армія УНР має стати зразком і орієнтиром для сучасного українського війська, – писали ми. – Вітчизняні збройні сили мають набути українського змісту й питомого українського обличчя. Пропонуємо Вам почати цей історичний процес і на виконання Указу Президента України звернутися до Головнокомандувача з проханням надати Вашій лицарській частині – 72-й бригаді – ім’я Чорних запорожців. Нехай пам’ять про наших славетних прадідів, які били московські полки сто років тому, наснажує до перемог козаків і офіцерів 72-ї бригади та інших частин”.
У березні 2017 р. Історичний клуб “Холодний Яр” видав книжку “Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади”. На її початку ми вмістили повний текст звернення до полковника Андрія Соколова. Близько 700 її примірників Валерій Мартишко поширив у різних частинах бригади, яка продовжує хоробро й успішно битися з московським ворогом під м. Авдіївкою.
І ось 24 серпня на сайті 72-ї бригади з’явилося повідомлення: “Відповідно до Указу Президента України від 23.08.2017 № 234/2017 “Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України та уточнення деяких найменувань” тепер ми офіційно – Чорна бригада! Чорних запорожців! Ворог не пройде! Вітаємо усіх!”
Чорні запорожці повернулися до української армії.
Щиро радіємо!
Славка полковникам Петрові Дяченку та Андрієві Соколову – командирам непереможних Чорних! Роман КОВАЛЬ 
На світлині – Чорні запорожці 72-ї ОМБр. “Блиск моєї шаблі був сигналом закінчення балачки” На другий день рушили на Теплик. У дорозі від селян довідалися, що в Теплику був бій, хто з ким бився – не знали. Не доходячи до містечка, я зі своїми ординарцями рушив уперед, щоб наздогнати патруль і самому розвідати, що і хто в Теплику. Це було по годині 10-й вечора. На східнім краю містечка мене затримав оклик:
– Стой, кто єдєт?
Відповідь відома:
– Сваі!
Висипався з десяток осіб у цивільному нам назустріч, всі озброєні. Прийняли нас, видно, за большевиків, бо почали вітати нас як Червону армію. Видно, всі були місцевими шишками, бо один поперед одного хвалилися, що і хто з них зробив…
– А хто ж із вас був організатором повстання? – питаю.
– Нє хвалясь, ето бил я! – ствердив один.
Я вже мав досить розмови, а для козаків блиск моєї шаблі був сигналом закінчення балачки. Петро ДЯЧЕНКО, командир полу Чорних запорожців
1920 р. |
