Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


“Долі жіночі“


Олександра Рибачук

Леся Рибачук... Минуло вже 15 років із дня її смерти (57 років. – Ред.), але постать цієї милої, напівусміхненої і доброзичливої посестри стає перед очима завжди, коли у вільних хвилинах думки линуть у нашу минувшину, до тих надлюдських зусиль, якими українська нація боролася за своє краще майбутнє. Бо в тій боротьбі вона також була вояком і... ге­роєм, бо знала, що робить роботу, за яку ворог не помилує.
Леся Сперанська народилася у Києві. У Києві закінчила гімназію, Вищі жіночі курси і курси медсестер. І тому не дивно, що Українська національна революція застала її в лавах свідомої україн­ської молоді, а також, що в Українську визвольну боротьбу вона одразу пірнула цілою своєю істотою. Леся зголошується до української армії і перша її праця проходить на броневику, яким командував її брат.   
За часів гетьманату Леся повнить функції зв’я­зкової з Головним штабом залізнично-технічних військ України. Ці відповідальні, тяжкі і небезпеч­ні обов’язки зв’язкової повнить вона і за часів Директорії – між повстанськими штабами Волині і Київщини та ставкою Головного отамана. При п’я­тому переході фронтової лінії, в Житомирі, вона попадає в руки большовиків, але чудом врятовується.
Навесні 1920 року в м. Чуднові на Волині Леся Сперанська, разом з лікаркою Вален­тиною Дуніковською створили медичний осередок для хворих на тиф, в якому під видом лікування переховували вояків від большовицьких переслідувань, а в тому [числі й] багато вояків УГА.
В серпні 1921 року Леся Сперанська виходить заміж за полковника Армії УНР Миколу Рибачука, який незабаром вирушив у 2-й Зимовий похід. Благословила його словами: “Життя для Батьків­щини, серце для дружини... З Богом!”
У наступних роках, після короткого перебуван­ня в Тарнові, Каліші та Щепйорні, подружжя Рибачуків оселяється в Костопольщині, де із запалом віддасться культурно-освітній праці серед селян­ства. А потім приходить Августовська пуща і м. Сувалки, де життя також було заповнене всебіч­ною опікою і працею для українського вояцтва, яке доля закинула в північні августовські ліси і яке було тут зорганізоване у відділі УЦК у Плотічні.
Під час 2-ї Світової війни Леся працює у Кра­кові при організацій Української православної цер­кви, в Переворську над Сяном, разом з панею Ле­сею Палієнко закладає відділ Союзу українок, у вересні 1941 року, вже в Києві, бере активну участь в організації Українського Червоного Хреста.
У лютому 1942 р. німецьке гестапо виарештовує весь провід Українського Червоного Хреста, а в тому і пані Лесю, Олену Телігову та багато інших видатних українських громадян м. Києва. По кіль­кох місяцях Лесі вдалося з в’язниці звільнитися, але на початку 1943 року вона, разом із чоловіком, тоді головою Київської церковної ради УАПЦ, була знову арештована.
Щасливому при­падкові належить завдячувати, що їм обом і цим разом вдалося звільнитися з гестапівського пекла. Під час другої еміграції, перебуваючи в Ба­варії, пані Леся бере активну участь у церковно-громадському житті, при церковній громаді засновує жіночу кравецьку майстерню, що має на ме­ті допомогу незаможнім утікачам.
Прибувши у квітні 1949 року до США, знаходить і тут широке поле для громадської праці, для вияву творчої ініціятиви і щедрої жертовности. Належала до ОбВУА.
Померла в силі віку 16 травня 1951 р. і похована на Українському православному цвин­тарі в Бавнд-Бруку. До останніх днів свого жит­тя, як справжній вояк, стояла на сторожі слави сво­го народу. Вічна їй пам’ять!

Надя Ковальчук

Десь у березні 1921 року вона прибула з далекої Катеринославщини до Тарнова, де в той час перебував уряд УНР, як зв’язкова від пов­станського комітету і привезла із собою цінні інформації про те, що діялося в Україні після того, як уряд і військо залишили рідні терени. Задеклярувала вона також підлеглість урядові УНР повстанського комітету, який її послав.
У Тарнові її скерували до Львова до полковника Олександра Кузьмінського (нині генерал-хорунжий), що був начальником Повстансько-партизанського шта­бу і у своїй діяльності підлягав генералові Юркові Тютюнникові. Цей штаб мав завдання налагодити зв’язки з Україною, виробити відповід­ний плян повстанської акції, висилав людей в Україну, призначав людей на начальників пов­станських груп і т. ін
Надя з’явилася до полковника Олександра Кузьмінського та, поінформувавши його про ситуацію в Україні, заявила, що буде зв’язковою між штабом Тю­тюнника і повстанським комітетом. Кілька разів вона ходила в Україну, повертаючись назад і за кожним разом приносячи цінні ситуаційні зві­ти.
На прохання Олександра Кузьмінського вона од­ного разу привела із собою його дружину і си­на, що тоді ще залишалися за залізною засло­ною. Крім функцій зв’язкової, Надя виявила і досконалі здібності розвідниці. Була розумна, інтуїтивно відчувала, які саме інформації мо­жуть бути цікавими і придатними до використан­ня. Дуже часто, якщо не переважно, ці її інфор­мації (про розташування совєтських військ, про різні розпорядження совєтської влади і т. п.) во­на підтверджувала різними документами, які та­кож приносила із собою. Тим самим її ситуа­ційні звіти не викликали сумніву і завжди ста­вали у пригоді. З другого ж боку, з докладною прецизією виконувала вона і ті завдання, які час від часу давав їй Повстансько-партизанський штаб генерала Юрка Тютюнника.
Надя ніколи не брала грошей чи допомоги, які не раз пропонував їй штаб. Говорила, що працює для ідеї і Українського народу. По кіль­кох місяцях цієї вірної служби, коли вона дов­го не поверталася, ППШ дістав відомість, що большовики її знищили. Напевно, зрадили її ті різні документи, які вона завжди так ретель­но збирала, щоб ними удоводнити в ППШ правдивість своїх інформацій і які під час арешту могла мати при собі. Її змушувано по­дати відомості про діяльність ППШ, але даремно. Вона спокійно прийняла смерть як героїня, що добре знала, яку нагороду можна сподіватися від ворога за ту працю, що їй во­на себе присвятила...
Вічна пам’ять незабутнім Героям!

Ларіон ЛИПОВЕЦЬКИЙ

Джерела
І. Л-ий. Олександра Рибачук (у 15-ту річницю смерти) // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1966. – Березень – квітень. – Ч. 10 (29). – С. 10 – 11.
І. Л-ий. Надя Ковальчук // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1966. – Березень – квітень. – Ч. 10 (29). – С. 12 – 13.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ