• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень
• Жовтень
• Листопад

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

На світлині – початок вересня 2014 року, околиця Волновахи з боку Маріуполя. За спиною нашого бійця “зельонка”, в якій за 10 – 15 метрів стоїть “беха”. На ній – Андрій Кизило (загинув в Авдіївці 29 січня ц. р.). Хлопці очікували танкового наступу російських військ на Волноваху. Утримати позиції повинно було відділення, яке мало лише 4 – 5 БМП, 1 БТР, 3 ЗУ-23-2 та 2 гармати. Якби тоді росіяни почали танкову атаку, було б непереливки, але танки на штурм не пішли. А 5 – 6 вересня у Волноваху зайшла 72-га бригада.
Молодший лейтенант, командир зенітно-ракетного взводу 1-го батальйону 72-ї Окремої механізованої бригади Максим Гринчишин воював у багатьох “гарячих точках”, а загинув під Авдіївкою 19 лютого за до кінця нез’ясованих обставин – кажуть, від кулі снайпера…
Навчався в Луцькому національному технічному університеті на факультеті будівництва та дизайну. Деякий час мешкав за кордоном.
Мобілізований 14 серпня 2014 року. Після навчань на полігоні у Старичах Максима доправили під Волноваху. Вже 30 серпня він здійснив свій перший бойовий виїзд на війну.
Максим – працьовитий, вимогливий до себе, всю роботу робив досконало, ретельно, мав фотографічну пам’ять. Коли був кулеметником, мав свій ПКМ, який завжди перебував в ідеальному стані, зафарбований і закамуфльований. Своїми руками зробив для нього приціл.
Наполегливо вивчав нюанси військової справи, багато читав. Ніколи не жалівся, все сприймав розсудливо та спокійно. Ніколи не лаявся.
Земляк Сергій Шрамчук написав: “Максим Гринчишин, неповторна і прекрасна людина, яка ніколи не повернеться з війни… Його бригаду вороги прозвали Чорною.  І хлопці прийняли це ім’я, хоч обличчя у них – світлі й добрі. “Я живий-здоровий і в балаклаві. Незважаючи ні на що...” – написав 31 січня 2017 р. на своїй сторінці в соцмережі Максим Гринчишин.
І він буде вічно жити в пам’яті Українського народу!”

Ян ОСОКА