Юрій Пилипович Зозуля
(1.01.1960, с. Довжок Ямпільського р-ну Вінницької обл. – 27.01.2017, с. Довжок)
Багато років Юрій Зозуля збирав, відтворював історичні матеріали, вів краєзнавчу пошукову роботу. Працював керівником туристично-краєзнавчого гуртка в Довжоцькій школі. Організував чимало туристичних походів з учнями місцевої школи для вивчення історії та природи своєї малої батьківщини.
Юрій збирав світлини односельчан, архівні матеріали, фольклор. Самвидавом випустив книги “Кетросяни у вирі 2-ї Світової війни”, “А душа залишилася в Афгані”, “Кетроські приповідки: Чим бик навик, тим і рикати буде”, “Кетросери” та інші.
Великого значення надавав популяризації історії Ямпільщини періоду 1917 – 1921 рр., коли його славні земляки творили українське військо і захищали незалежність України. І не дивно, адже він земляк полковника Армії УНР Семена Ільницького, сотенного 1-ї сотні Наддністрянського куреня “Ямпільської республіки” Семена Карачковського, сотника Марківської козацької сотні Івана Косаківського й автора книжки спогадів “Так творилося українське військо” Дмитра Кетроса (Косаківського)!
Юрія Зозуля сприяв відкриттю у 2011 р. музейного комплексу “Марківська сотня” в рамках реалізації спільного проекту “Зірки забутих отаманів підіймем знову над селом” Ямпільської районної державної адміністрації та сільської ради (за сприяння Історичного клубу “Холодний Яр”). І опікувався музеєм упродовж 6 років.
У 2012 р. відкрив приватний етнографічний музей-бібліотеку “Кетроси” (це історична назва рідного села). За допомогою місцевих жителів зібрав унікальну колекцію старовинних речей із життя села.
До пошукової роботи долучив учнів школи. Копії фотоальбомів, зібраних Юрієм Пилиповичем, зберігаються в Ямпільській районній бібліотеці, бібліотеці села Довжок, архіві Вінниці.
Для Юрія історія свого села стала сенсом його життя. Він абсолютно не переймався матеріальними речами. Не шкодуючи сил та здоров’я, останні кошти віддавав на придбання та видання книжок, збирав матеріали в архівах, відвідував патріотичні заходи всеукраїнського масштабу.
Він якось сказав: “На історію України треба дивитися очима своїх батьків і дідів. Тоді, думаю, люди не тільки згадають минуле і віддадуть якісь речі в музей, а й залишать щось собі, зроблять удома куточок цінних речей, якими користувалися їхні предки, діди, бабусі. Батьківські речі, як правило, ніхто не цінує, звертають увагу на більш давні. Я радий, що є вже багато людей, які завдяки спілкуванню зі мною почали досліджувати свій родовід, згадали своїх прадідів, дійшли аж до сьомого коліна, деякі, познаходили могили предків. Мені вдалося зацікавити людей, переконати, що насамперед треба вивчити свій родовід. Знаючи історію свого роду, знатимеш історію своєї родини, села, країни”.
За три дні до смерті він організував фотовиставку “Наш рід – із крем’яних порід” у районному музеї. У цьому увесь Юрій Зозуля.
Він мріяв, щоб про “Ямпільську республіку” 1917 – 1919 рр. знали скрізь в Україні – як про Холодний Яр. Адже вона також була символом незламності українського духу.
Україна втратила свого вірного сина. Найкращим пам’ятником Юрієві Зозулі – світлій, щирій людині, члену Історичного клубу “Холодний Яр” стало би збереження його історичних надбань і втілення заповітної мрії в життя. Вічна пам’ять!
Олена ГРЕЧАНЮК, директор Ямпільського телерадіомовного комітету
Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, редактор газети “Незборима нація”, член Національної спілки письменників України
Олександр ДОМБРОВСЬКИЙ, режисер, Історичний клуб “Холодний Яр” |
