Відійшов у кращі світи Святослав Караванський, знаменитий мовознавець, поет, двічі репресований Москвою. Святослав пробув у таборах майже 31 рік, але залишився незламним, помер непереможеним, бо Україна, за яку він боровся і страждав, стала незалежною.
Українську школу закінчив 1938 року. Провчившись два роки в індустріальному інституті, пішов добровольцем до війська, аби після служби вступити на філологію. Та на початку війни його частина в Білорусії потрапила в оточення, з якого Святослав вирвався. До Одеси добрався пішки. Тут він знайомиться з хлопцями з ОУН, стає на шлях боротьби за Самостійну Україну. На Грецькій площі відкриває магазин української книги, в якому була явка патріотів.
1944 року його арештовують, він відмовляється від співпраці з НКВД. Тож 7 лютого Святослава Караванського засуджують до 25 років ув’язнення. Йому судилося пройти усі пекельні кола ГУЛАГу. Після смерті Сталіна режим полегшили, і Святослав починає укладати Словник рим української мови.
1960 року, в час “хрущовської відлиги”, коли найвищий термін ув’язнення було обмежено 15 роками, тисячі оунівців, які мали строк по 25 років, були звільнені “до отсиженного”. Звільнили й Караванського. Він приїхав до Одеси, де його чекала Ніна Строката.
Одружившись, працював на різних роботах, один час навіть перекладачем у газеті “Чорноморська комуна”, багато писав – і статті, і вірші, перекладав сонети Шекспіра, “Джейн Ейр” Ш. Бронте.
1962 року вступає до університету, на заочний відділ філологічного факультету. Провадить агітаційну роботу серед одеситів, збирає українські книги для Кубані. Пише кілька статей, які потрапляють за кордон і лунають на радіо “Голос Америки” та “Свобода”.
Тож 13 листопада 1965 р. його арештовують і за наказом Генерального прокурора Руденка – без суду та слідства – відправляють до Володимирської тюрми добувати термін. Святослав неодноразово оголошує голодівки, протести. Пише статтю про те, що в Катині польських офіцерів розстріляли не фашисти, як твердила Москва, а росіяни. Статтю перехоплюють, Караванського судять удруге 1969 року. Дають ще 10 років.
У травні 1972 р. його дружину Ніну Строкату засуджують в Одесі разом з Олексою Різниковим та Олексієм Притикою за антирадянську пропаганду й поширення самвидаву, їм присуджують відповідно 4, 5,5 і 2 роки. Ніну Строкату після звільнення не пускають до України, примушують жити в Тарусі. 9 листопада 1976 р. вона стає членом-засновником Української гельсінської групи. Тож коли С. Караванський звільняється, його привозять до Таруси. Нескорене подружжя депортують за кордон.
Їх із почестями зустрічає українська еміграція. Вони продовжують боротьбу за самостійність України. Караванський заглиблюється у словникарську роботу. Оскільки нашу мову Москва нищила і наближувала до російської, Святослав береться її лікувати. Його досягнення в цій ділянці добре відомі. Він написав і видав десятки чудових книг і словників, які широко відомі зараз в Україні. Він матеріально допомагав газетам “Чорноморські новини”, “Літературна Україна”, журналу “Українська жінка”, іншим виданням, воякам АТО. Статті його друкувалися в багатьох газетах і журналах України.
До останніх днів життя Святослав Караванський стояв на посту, зберігаючи гострий розум і відчуття українських реалій.
Книги і твори з його Духу печаттю навічно залишаться з нами.
Слава незламному, непереможеному герою України!
Олекса Різників, Галина Могильницька, Олег Олійників, Роман Кракалія, Олександр Чайківський, Дмитро Шупта, Сергій Дмитрієв, Надія Мовчан-Карпусь, Левко Лук’яненко, Юрій і Леся Шухевичі, Дарка Гусяк, Мирослав і Раїса Симчичі, Василь Овсієнко, Анатолій Здоровий, Мирослав Маринович, Ігор Калинець, Зорян Попадюк, Олесь Шевченко, Микола Матусевич, Йосип Зісельс, Богдан Горинь, Євген Пронюк, Микола Горбаль, Володимир Мармус, Григорій Гайовий, Раїса Руденко, Орина Сокульська, Євген Захаров, Раїса Лиша, Роман Коваль, Віктор Рог.
На світлині – Святослав Караванський із дружиною – легендарною Ніною Строкатою.
|
