ОСТРОВЕРХА Михайло (7.10.1897, м. Бучач, тепер Тернопільської обл. – 17.04.1979, м. Бруклін, США). Військовий діяч, редактор, письменник, мистецтвознавець; начальник культурно-освітнього відділу Запорозької дивізії, член Військової управи дивізії “Галичина” (1943), редактор тижневика дивізії “До перемоги” (до 01.1945); звання – хорунжий УГА. Від жовтня 1915 р. у лавах УСС брав участь у боях. 1916-го під Бережанами потрапив у російський полон. Наприкінці квітня 1918 року повертається в Кіш УСС. Учасник українсько-польської війни у лавах УГА. Був у “трикутнику смерті”. По катастрофі УГА залишився у війську, перейшов до Запорозької дивізії. Від 1948 р. – у США. Праці: “З римського щоденника” (1946), “Nihil novi” (1946), “Без докору” (1948), “Гомін здалека” (1953), “Обніжками на битий шлях” (1957), “На закруті” (1958), “Грозна калини в УСС” (1962), “Блики і темряви” (1966). Перекладав з італійської.
ВОЛИНЕЦЬ Ананій Гаврилович (1/13.10.1894, с. Карбівка Гайсинського пов. Подільської губ., тепер Гайсинського р-ну Вінницької обл. – 14.05.1941, Вінниця). Отаман, редактор, кооператор; начальник міліції Гайсинського повіту (1917 – 1918), отаман Вільного козацтва Гайсинщини (1917 – 1918), заступник Гайсинського повітового комісара (1917 – поч. 1918), отаман Гайсинського куреня Національної гвардії (11 – 12.1918), Окремого гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (з 3.01.1919), 61-го Окремого гайсинського п. полку 19-ї дивізії Армії УНР (25.01.1919 – 22.05.1919), Головний отаман Селянської повстанської армії (05.1919, до 10000 селян і козаків), командир Гайсинсько-Брацлавської бригади (кін. 05 – поч. 06.1919; 05 – 09.1920), 13-го Гайсинського п. полку Київської групи Армії УНР (літо 1919), редактор газети “Дзвін” (1925 – 1926). Видавав часопис “Повстанець”. Учасник Першого зимового походу у складі 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР (6.12.1919 – 6.05.1920). 2 лютого 1941 р. засуджений до розстрілу. 1948 року посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
ЛЯХОЦЬКИЙ Володимир (10.04.1903, м. Микулиничі, тепер Яремчанської міської ради Івано-Франківської обл. – 14.10.1993, м. Воррінгтон, Велика Британія). Старшина УГА, хорунжий дивізії “Галичина”, поручник 1-ї УД УНА. Юнаком зголосився до Галицької армії, де пройшов підстаршинський і старшинський вишколи. 1943 року нагороджений Хрестом Симона Петлюри. В італійському полоні був ад’ютантом генерала-хорунжого УНА Михайла Крата. Похований у каплиці крематорію в м. Болтоні.
ЗЕРКАЛЬ Сава Петрович (18.04.1896, х. Зеркалька Хмелівської вол. Роменського пов. Полтавської губ., тепер с. Хмелів Роменського р-ну Сумської обл. – 17.10.1980, Нью-Йорк, США). Інженер-агроном, педагог, історик, редактор, публіцист, видавець; голова Української громади “Єдність” у Словаччині (ЧСР, 1930), редактор і видавець ж. “Українське громадське слово” (1953 – 1958); козак Херсонської дивізії Армії УНР (02 – 09.1920). Закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах (4.05.1928).
Після Другої світової війни викладав в УТГІ (Мюнхен) та Українському технологічному інституті (Нью-Йорк). Видавав часопис “Українське слово” (1953 – 1958). Автор публікацій у ж. “Українське громадське слово” та в газетах “Наша Батьківщина”, “Українське життя”, “Новий шлях” та ін. Похований на Українському православному Св. Андрія цвинтарі в Бавнд-Бруці.
ГУДИМА Федір Оксентович (14.03.1879, Полтава – 20.10.1966, Кепілсбург, Нью-Джерсі, США). Командир 4-го Сірого полку (1919, командир Східного кавалерійського відділу №281 у складі сухопутних військ Вермахту, який 19 березня 1945 р. увійшов до УНА; звання – підполковник російської армії, полковник Армії УНР. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. З 1950 р. – у США. Похований на Українському православному кладовищі у Бавнд-Бруці.
Гальчевський Яків Васильович (22.10.1894, с. Гута-Літинська, нині с. Малинівка Літинського р-ну Вінницької обл.) – 22.03.1943, с. Пересоловичі, Холмщина, нині Польща). Військовий діяч, учитель; командир Окремого літинського куреня (1918 – 01.1919), сотник Окремого гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (01.1919), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23.04 – 05.1919), повстанський отаман (05.1919 – 1925, Орел із 1921), командувач Подільської повстанської групи (1922 – 1925), командир батальйону “Бродниця” 14-го полку 4-ї польської дивізії (09.1939), організатор і командир Грубешівської самооборони (Холмщина, 1942 – 1943); звання – сотник Армії УНР, майор Війська Польського (1939).
На еміграції у Польщі змінює прізвище на Войнаровський. Автор книг “Проти червоних окупантів” та споминів “З воєнного нотатника”, а також історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованої (Грубешівщина, січень 1942) та ін.
Загинув у бою проти боївкарів Армії Крайової. Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща). Могилу поляки сплюндрували і зрівняли із землею.
СОКОЛОВСЬКИЙ Дмитро Тимофійович (23.10.1894, с. Горбулів, нині Черняхівський р-н Житомирської обл. – 8.08.1919, с. Горбулів). Отаман повстанської бригади (Волинь, 1919). Брат отаманів Олекси, Василя і Олександри (“отамана Марусі”). Засновник української гімназії в рідному селі. Загинув від руки зрадника.
НАВРОЦЬКИЙ Степан (8.09.1893, Львів – 24.10.1960, Вінніпег, Канада). Військовий діяч, адвокат; член Військової управи дивізії “Галичина”; звання – старшина УСС, УГА і дивізії “Галичина”. Після тяжких поранень на фронті і втрати лівого ока, як інвалід австрійської армії в 1916 р. добровольцем вступив в УСС. Після 1 листопада 1918 р. – в рядах УГА. У 1938 – 1939 рр. – посол до польського сойму від УНДО.
ГАМОНІВ Дмитро (26.10.1898, с. Сухоліси Київської губ., тепер Білоцерківського р-ну Київської обл. – 22.05.1979). Півсотенний Вільного козацтва, голова станиці 1-ї УД УНА (Калгарі, Канада); звання – старшина Армії УНР. Делегат 1-го Всеукраїнського з’їзду військових та 1-го з’їзду Вільного козацтва в Чигирині. Учасник бою під Крутами. Служив у 1-му Залізничному полку Осадного корпусу СС (1919) та 6-му кінному полку 6-ї Січової дивізії (1920). 1920 року в бою під Проскуровом поранений у ногу і голову, внаслідок чого втратив праве око. Учасник Першого зимового походу Армії УНР. Лицар Залізного хреста Армії УНР. Під час Другого зимового походу УПА Юрка Тютюнника потрапив під с. Малі Миньки у полон, але разом з Іваном Ремболовичем утік з нього. З дружиною Михайлиною стає співзасновником 1-ї Української вселюдної школи ім. Лесі Українки. Під час Другої світової війни його арештовує гестапо і він 99 дні перебуває у тюрмі “Пав’як”, звідки його рятує Петро Дяченко. Одразу по звільненні зголошується до дивізії “Галичина”. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Похований на цвинтарі в Калгарі.
КОЗЛОВСЬКИЙ Олексій Олександрович (17.03.1892, с. Ісаківці, тепер Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. – 31.10.1971, США). Командир 1-ї пішої сотні 1-го кінного Гайдамацького партизанського куреня ім. Я. Кармелюка (поч. 1918), начальник особистої охорони комісара УНР Подільської губернії (до 28.04.1918), секретар УТГІ (до 1951); звання – майор Армії УНР. Навчався на правничому факультеті Карлового університету (Прага, ЧСР). Вільний слухач та діловод канцелярії Української господарської академії в Подєбрадах. Автор споминів “З минулого” і “Кармелюківці”. Похований на Українському православному цвинтарі Св. Андрія в Бавнд-Бруці.
Вічна слава борцям за волю України!
Роман КОВАЛЬ |
