Народний герой. Позивний “Чуб” – тому, що з чубом. Один такий був у частині. Хлопці розшифрували його позивний так: “Чоловік убиває бидлоту”.
Родом із Жовтих Вод. Хоч місто й російськомовне, та батько з дитинства вчив: “Ти нащадок старого козацького роду. Твоя мова – українська. Іноземні мови мусиш знати, але рідної не забувати”. Так виховував і молодшого сина.
На Майдані Олег не був. Батько не пустив. Сказав:
– Там ще не стріляють, а як будеш ти – почнуть стріляти. Сиди дома поки.
Коли почали стріляти, батько висловився так:
– Тепер тобі точно там робити нічого, бо з тобою почнуть горіти будинки.
“Йти воювати – це було моє рішення, не могло бути по іншому, – розповідає Олег. – Старий сказав: “У нас в роду діди – прадіди воювали, захищали країну, землю. Це твоє рішення. Вирішив – іди”.
27 серпня 2014 р. записався в добровольці. Нетривала підготовка і на початку вересня ми вже були в Пісках. Воював добровольцем у лавах батальйону ОУН. Вів розвідку, організовував диверсії в тилу ворога.
Тоді в Донецьк можна було зайти, що ми успішно й робили. Переодягалися в цивільне і ходили. Хлопці навіть замовляли: “Чубака, принеси щось із “Макдональдса”. Одного разу хотіли навіть до війська ДНР записатися, та, зважаючи на мій “оселедець” і довгі вуса, передумали.
Хоч підрозділ ОУН у Пісках й невеликий, проте тримали три точки. В Пісках були до 19 жовтня. 11-го дістав поранення – на свій день народження). Так-сяк обробили рани та 13 жовтня – знову на позиції.
Згодом, у листопаді, – ще один короткий заїзд до Пісків, та на цьому, власне, і закінчилася моя служба в батальйоні ОУН.
“Кіборгом” себе не вважаю. “Кіборги” – це хлопці, які були там, у терміналі. У нас, у Пісках, хоч і гаряче було, але там гарячіше.
Коли зализали рани, хлопці з ОУН, з якими служили разом і які вже пішли з батальйону, зібралися:
– Як дома сидиться?
– Погано.
– Що робиш?
– Нічого. Дивлюся новини… Про цивільні справи думати не хочеться. Йдемо!
Вирішили йти до ЗСУ. Ось так, з 28 січня 2015 р. служимо в ЗСУ. Зараз у 25-й бригаді. Поруч брат, в одному підрозділі, вже майже рік.
Порівнюючи з добровольчим батальйоном, можу сказати: в ЗСУ – “ніяк”. Єдине що добре – забезпечення зброєю і бойовим комплектом. Та ще волонтери допомагають сильно. Якби не вони, багато чого, особливо з обладнання, не мали б.
Щодо війни. Думаю що ця “тягомотина” триватиме ще років шість. Раніше навряд чи закінчиться. Хіба що Московія розвалиться… Навіть зміна російського президента ні до чого не призведе. Свою політику вони не змінять, поразку не визнають. Вони такі пихаті…
Вважаю, що жодна війна не була виграна в обороні. Не можемо в лоб – потрібно вести партизанську війну.
І ще: звичайно, ми переможемо!”
“Незборима нація” |
