Вояк повернувся через рік після похоронки
Львів’янка Ольга Погребняк улітку 2014 року провела на війну сина.
Як провела? Він кілька разів казав, що хоче піти добровольцем, а одного разу, прийшовши з роботи, мати знайшла на столі записку. Пішов на війну!
Через декілька тижнів – перший дзвінок: “Мамо, я живий, усе добре”.
“Розмови по телефону завжди були короткі, – пригадує Ольга Погребняк. – Де служить не казав, говорив, що не годиться таке казати, бо ця інформація може потрапити до ворога. Одного разу прохопився, що служив в “Азові”.
Мати плакала, молилася, каменіючи від жаху, дивилася новини. В новинах розповідали про Іловайський котел. А наприкінці серпня прийшла похоронка…
“25 серпня 2014 р. він востаннє телефонував. А 28 серпня мені повідомили, що сина Альоші в мене більше немає… Спочатку повірила офіційним паперам. Але потім, коли тіло не віддали, почала сумніватися”, – розповідає вона.
Потяглися довгі виснажливі дні й ночі, сповнені тугою, болем і надією.
Материнське серце відмовлялося вірити, що сина нема. “Всі спроби щось дізнатися були марними. Я шукала інформацію всюди, навчилася користуватися Фейсбуком, відкрила свою сторінку, – розповідає Ольга. – Якби не молодший син Микита, не знаю, чи дала б собі раду з цим безмежним горем. Я йому про загибель Альоші розповіла, але не одразу… Він стійко все вислухав і сказав, що ніколи мене не залишить і буде у всьому мені допомагати”.
Через три місяці після звістки про смерть сина Ольга наважилася зайти в розділ “Неопізнані трупи” на сайті МВС – там у відкритому доступі викладені фотографії знівечених тіл солдатів. “Заповнила анкетні дані на свого сина і натиснула “знайти”. Сказати, що це страшне видовище – нічого не сказати. У більшості випадків замість людей просто обвуглені головешки… Досі, як згадаю, – мурахи по шкірі”.
На цих жахливих світлинах Олексія вона ніде не впізнала.
У травні Ользі з невідомого номеру прийшла sms “Мамо, я живий”. Хотілося плакати від радості, проте жінка розуміла, що це можуть бути шахраї, які повідомляють, що людина в полоні, а потім тягнуть із жертви гроші. “Номер не відповідав. Волонтери, до яких звернулася, попередили: це може бути “розводняк”, охочих з того боку познущатися з чужого горя багато. Ходила в СБУ, там сказали, що точно визначити, звідки прийшло sms не можна, визначили лише, що з території Донбасу, і що швидше за все це шахраї, бо син загинув. Він не значиться в списках полонених та зниклих безвісти”. І хоч в душі було гірко від розчарування, вона продовжувала чекати сина.
“Я весь час молилася. Не лише за сина – за всіх хлопців, що воюють на сході”, – каже мати бійця. 5 серпня 2015 р. Ользі наснився кущ калини: яскравий, великий. “І сон такий дивний, ніби не я на кущ дивилася збоку, а ніби я була калиною… До чого б це? Калина символізує материнство й уособлює дім, батьків, все рідне. Калина – український символ єднання живих з тими, хто відійшов у потойбіччя, і тими, котрі ще чекають на своє народження… Може, це якийсь знак від мого Альоші?” – написала вона тоді на своїй сторінці в Фейсбуці. 9 серпня Ольга присвятила синові вірш.
Синочку, рідний, я вірю,
що ти повернешся додому.
І наступного дня він повернувся.
“Я поїхала до сестри на Волинь відвідати Микиту, він у неї гостював. Ввечері підхожу додому, а сусідка баба Дуся каже: “Олечко, у вас під дверима із суботи якийсь хлопець сидить”. Я до себе, а там Олексій! Мені ноги підломилися…” – згадує Ольга.
Виявилося, що Олексій увесь цей час був у полоні, а те sms справді було від нього. Худий, із шрамами на голові й щоці, без кількох зубів та із ребрами, які неправильно зрослися та дивно стирчали з-під шкіри, він відмовлявся йти в лікарню, здригався від різкого звуку, затуляючи голову руками, а ночами кричав уві сні. З ліжка майже не вставав.
Тоді Олексію дуже допоміг малий Микита.
“Він від Альоші не відходив, постійно щось розказував, а той слухав і слухав. Зі мною вони майже не розмовляли, а я не ображалася, досить було того, що обидва вони вдома. Микита зараз такий гордий, що у нього такий брат, навіть не впізнаю його. Питаю, про що вони говорили, а він мені: це чоловічі розмови”, – каже Ольга.
Одного разу жінка, щоб допомогти синові, покликала психолога. Олексій, почувши що мати привела лікаря, перевернув стіл, вилаяв обох і надовго зачинився в кімнаті.
Але одного дня хлопця прорвало. Коли оголосили офіційні дані про кількість загиблих під Іловайськом, він заперечив:
– Усе це брехня, там було справжнє пекло.
Ольга сиділа за комп’ютером на кухні, було близько четвертої ранку, Олексій підійшов і запропонував:
– Мамо, давай вип’ємо.
“І тут з нього, як з рани, річкою полилося все те, що так довго сиділо. Він розповів мені про жахи, які пережив, про хлопців, які не повернулися додому. Про те, що відчував під Іловайськом, коли їх бомбили “Градами”. Тоді перед очима все змішалося, він не розумів, де небо, а де земля, не знав, куди бігти і що робити. А друг, з яким щойно розмовляв – мертвий, і вже нема сил тягнути його. Звинувачував себе за те, що вижив”.
В якийсь момент вона зупинила сина, бо слухати було вже несила…
Бажання допомогти жінкам, які втратили чоловіків чи синів, підштовхнуло створити список тих, хто загинув або пропав безвісті. Ця справа потроху повернула Олексія до життя.
На пропозицією допомогти у зборі інформації відгукнулося багато людей, вони присилали власні списки, хтось пропонував допомогти з обробкою даних, хтось – створити сайт, щоб опублікувати зібрані дані.
Після того як в Олексія з’явилося діло, він почав більше спілкуватися, спокійніше спати, відновив документи, які було втрачено під час полону. Тільки в пансіонат на реабілітацію відмовився їхати, сказав, що це дорого.
До Олексія приїхала Олена. Мама про неї нічого не знала. “Альоша так мені нічого і не розповів, звідки вона. Сказав лише, що вона йому дуже допомогла по дорозі додому, і якби не вона, він, може, і не повернувся би.
“Схоже, тепер у мене є дочка”, – каже жінка.
Після роботи Ольга повертається в дім, де готова вечеря, а молодший син уже зробив уроки, а у старшого спокійні очі.
У домі, де нещодавно тужила самотня жінка із маленьким сином, тепер мешкає велика родина.
Молоді небагатослівні, але матері вистачає бачити сина та мріяти про онуків.
depo.ua
|
