Василь Костьович Бень народився 29 березня 1885 р. в селянській родині в с.
Ременів (тепер Кам’яно-Буського району Львівської області), жителі якого завжди
стояли в обороні своїх національних прав. Село дало чимало вояків до УСС, УГА
та УПА. У Ременеві, зокрема, народився полковник Роман Сушко.
Василь Бень закінчив львівську гімназію та філософський факультет Віденського
університету. Вже до Першої світової війни вчителював. Як і всі члени його родини,
він знався з Андреєм Шептицьким. Зустрічі з митрополитом неабияк впливали на
формування світогляду молодого вчителя.
Як старшину резерви його покликали до австро-угорського війська. 1914 року фельдфебель
Бень у 19-му Ландверному полку вчив військової грамоти двадцятитрьохрічного
Євгена Коновальця, призваного до армії напередодні Світової війни.
У час військової завірюхи тисячі галичан, а серед них і Бень опинилися в російському
полоні. Після Лютневої революції 1917 року Василеві вдається дістатися Києва.
Тут зустрів свого земляка Романа Сушка, Євгена Коновальця, Івана Ющишина, які
вже почали творити Галицько-Буковинський курінь.
1918 року Василя Беня, як людину з певним військовим досвідом та знавця кількох
європейських мов, Симон Петлюра призначив своїм ад’ютантом, перекладачем і старшиною
для особливих доручень. Так, під час переговорів з поляками, Василь Бень у складі
української делегації зустрічався з Юзефом Пілсудським. Збереглася фотографія,
яка зафіксувала мить, коли Василь Бень доповідав Симонові Петлюрі та Юзефові
Пілсудському про початок дефіляди українсько-польських військ напередодні наступу
на Київ.
Допомагав Бень і родині Симона Петлюри. Зберігся лист Головного отамана до дочки
Лесі, яка у своїх листах до батька цікавилася долею Василя Беня. Ось уривок
з листа Симона Петлюри: “Моя люба Лесінька. Я дуже тобі дякую за твого хорошого
листа. Татко багато працює, згадує і мамочку, і Лесіньку. Бень воює з більшовиками
та китайцями. А татко все думає, як би закінчилася війна, то він вмісті з Лесінькою
та мамою поїхав би кудись в гори, щоб одпочити. Живе татко у вагоні і вже душно
йому. Цілую тебе, моя доню...”
15 січня 1919 р. Василь Бень отримав високе призначення – на посаду начальника
Окремого залізнично-технічного корпусу. Та вже 29 травня того ж року був усунутий
з цієї посади...
Після поразки Армії УНР підполковник Василь Бень повертається до рідної Галичини.
В часописі “Червона Калина” з’являються його статті про боротьбу українців за
свою державність. У зв’язку з тим, що Юзеф Пілсудський особисто знав Беня, то
польська влада його не переслідувала.
За рекомендацією митрополита Шептицького Беня призначають директором єдиної
в Польщі державної української школи ім. Маркіяна Шашкевича. Невдовзі польське
міністерство освіти було змушене визнати, що ця львівська школа стала однією
з кращих у Польщі. А головне, що вона перетворилася на центр патріотичного виховання
юних українців. Полякам лишалося бити вікна у школі та друкувати злісні наклепи
на її директора.
У Василя Беня, який жив при школі, не раз гостювали Євген Коновалець, Андрій
Мельник, Іван Ющишин, Роман Сушко та багато інших колишніх старшин УСС, а тоді
вже членів УВО... Та надійшов “золотий вересень” 1939 року, коли в Галичину
увірвалися червоні. Дивно, але Бень на захід на втік, хоча вже добре вивчив
ментальність московської орди. 1940 року його звільнили з посади директора,
а вже наступного року, 26 червня, арештували. “Доблесні” чекісти не барилися
і тієї ж ночі по-звірячому закатували українського старшину у львівській тюрмі
на Лонцького.
Після втечі червоних під ударами німців дружина Леся довго не могла впізнати
змасакроване тіло чоловіка. Ідентифікувала лише за шкарпетками, на яких колись
вишила дві літери – “В. Б”. Поруч з Василем Бенем лежав закатований брат Романа
Шухевича – Юрко.
Поховали українського старшину на Янівському цвинтарі, на меморіалі УСС, але
на початку 1970 рр. комуністичні вандали меморіал зруйнували. Однією з перших
було знищено могилу Василя Беня.
Автор цих рядків понад 20 р. шукав місце поховання ад’ютанта Петлюри. І лише
1992 р., коли відновлювали стрілецький меморіал, могилу підполковника Беня було
знайдено. Його тлінні останки ідентифікували. Близько 20 тисяч українців взяли
участь у перепохованні. Його учні, земляки з Ременова, вчителі і школярі школи
ім. Маркіяна Шашкевича, десятки священиків і вояків Національно-визвольних змагань
проводжали Василя Беня на місце нового спочинку. Зі США приїхав син Костянтин.
Тепер Василь Бень спочиває поруч із прем’єр-міністром ЗУНР Костем Левицьким
і командувачем УГА Мироном Тарнавським. А на фасаді львівської школи №34, де
він 10 років був директором, встановлено меморіальну дошку. У шкільному музеї
є відділ, присвячений Василеві Беню, на уроках школярі вивчають його життєвий
шлях. Вічна пам’ять борцям за волю України!
Ігор ФЕДИК, заслужений учитель України, краєзнавець
м. Львів |
