Руслан Коношенко-“Позитивний поет”
20 січня захисник Донецького аеропорту Руслан Коношенко потрапив у полон до сепаратистів. Три місяці родина нічого не знала про його долю. І лише в квітні стало відомо про його смерть.
Старшого солдата 90-го штурмового батальйону 81-ї десантної бригади Руслана Коношенка поховали 16 квітня в Кам’янці-Подільському на Алеї Слави. У нього залишилися дружина Людмила і троє чарівних діточок – Максим (9 років), Олексій (5 років) та Карина (1 рік). Людмила разом зі свекрухою Галиною Олексіївною живуть із дітлахами в малій кімнатці в колишній казармі, переобладнаній на гуртожиток.
Щоб відкрити шафу, треба відсунути дитяче ліжко, а коли Максим робить уроки, то іншим уже нема де помалювати. В кімнатці взагалі неможливо ходити. Кухня і туалет загального користування, вода тільки холодна. Живуть на допомогу за доглядом найменшої дочки. Добрі люди вже надали допомогу (10000 грн.), але трьох дітей на ці кошти на ноги не поставиш. Картка ПриватБанку 516875724932 4361, одержувач Людмила Анатоліївна Коношенко.
Кулеметник Ігор Брановицький
3 квітня в Київі, в Михайлівському Золотоверхому Соборі Києва, попрощалися із захисником Донецького аеропорту Ігорем Брановицьким.
21 січня він потрапив у полон. Полонених вишикували і взялися з’ясовувати, хто з них кулеметник. Хлопці сказали, що кулеметник під завалами. Тоді росіяни почали по-звірячому бити одного за одним, вимагаючи прямої відповіді на питання.
Щоб зупинити побиття товаришів, Ігор вийшов з лави.
Його били на смерть. Лише, коли він перестав подавати ознаки життя, кати зупинились. Один висловився за те, щоб покликати лікаря.
– Сейчас я єго вилєчу, – сказав “Моторола” і двічі вистрелив.
Так загинув кулеметник 90-го Окремого аеромобільного батальйону з позивним “Натрій”.
Рідні героя дізналися, що він у полоні 21 січня – в день його смерті.
Їхні надії, що він живий, не справдилися.
Поховали Ігоря на Берковецькому цвинтарі м. Києва.
Вічна слава!
Олександр Бердес
9 квітня жашківчани попрощались з Олександром Бердесом. Загинув він 9 лютого 2015 р. в с. Логвинове Артемівського району Донецької області.
Олександр Миколайович Бердес народився 16 вересня 1979 р. в м. Жашкові Черкаської області. 21 серпня 2014 р. був мобілізований. Служив у 30-й Окремій механізованій бригаді в м. Новограді-Волинському. 9 лютого 2015 р. був відправлений на завдання за боєприпасами в Артемівськ, але дорогою потрапив у полон.
У полоні його й убили. Разом з ним окупанти застрелили ще двох полонених – 42-річного Василя Демчука із с. Матейки Маневицького району Волинської області та 36-річного Павла Плацинського із м. Радомишля Житомирської області.
Вічна пам’ять!
Олег Богачов
18 квітня в Києві попрощалися з добровольцем батальйону “ОУН” Олегом Богачовим-“Ківі”. Незадовго перед смертю він дав інтерв’ю Анні Андрашко. Ось уривки з нього: “Коли почалася війна, я вирішив брати участь, бо зрозумів: твориться історія. Сидіти на дивані, коли відривають частину країни, якось не по-людськи. Передивлявся багато батальйонів з розрахунком на те, щоб не підписуватись ані під МВС, ані під Збройні Сили. “ОУН” став оптимальним варіантом.
Коли збирався на війну, думав над питанням вартості людського життя. Приїхавши в Піски та побувши там два тижні, зрозумів, що вартість людського життя – це вартість одного патрона… Автомат – своєрідний гаманець. Якщо тобі щось треба, можеш розплатитися набоями.
Я повернувся до Києва 1 березня. Наступного дня пішов зі своєю дівчиною прогулятися Хрещатиком. У перехожих мене дивувало буквально все. Коли місяць не помічаєш, що під брудом у тебе є руки, а в Києві бачиш хіпстерів із залакованими зачісками – розумієш, що для цих киян життя не змінилось. У них ті самі вечірки, клуби і посиденьки. Думаю, коли починаються новини, вони вимикають телевізор...
На Хрещатику до нас підбігло плюшеве тигреня. Наступний фрагмент у моїй пам’яті – дівчина відтягує мене від гігантської іграшки. Чому я накинувся на аніматора, досі не розумію.
Наостанок скажу: можновладцям треба бути сумлінними, бо мої побратими мають думку закінчувати війну в Києві. Навіть бійці ЗСУ твердили, що бажають взяти зброю і навести лад у Києві: їх привезли на 10 днів на бойову позицію, а харчів дали на три дні. Кажуть, якби не волонтери, почали б їсти собак”.
Олег Богачов загинув 13 квітня на околиці с. Піски у бою.
Вічна пам’ять!
Підготував Роман Коваль |
