Стефа Шабатура народилася 5 листопада 1938 р. в селі Іванє-Золоте Заліщицького району Тернопільської області в селянській родині. Батько загинув на війні. Мама Анна – народна художниця і майстриня. 1961 року Стефа закінчила художнє училище, а 1967-го – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, за фахом художник-прикладник. Член Спілки художників України. Гобелени Стефи Шабатури експонувалися на численних виставках і були високо оцінені. Про її творчість написано в 6 томі “Історії мистецтва України”.
Стефа Шабатура брала участь у роботі львівського Клубу творчої молоді “Пролісок”, розповсюджувала літературу самвидаву. 1970 року разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза. Добивалася дозволу бути присутньою на його суді.
Ув’язнили її під час масових арештів української інтелігенції 12 січня 1972 р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок Василя Стуса “Веселий цвинтар”, Миколи Холодного “Крик з могили”, статті Валентина Мороза “Серед снігів”. 13 липня 1972 р. засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. Ще до суду виключена зі Спілки художників.
Каралася в жіночому таборі ЖХ-385/3-4 в сел. Барашево Теньгушовського району (Мордовія). Брала дуже активну участь в акціях протесту, голодуваннях, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її карали у штрафному ізоляторі, карцері та приміщенні камерного типу – разом 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.
Шабатурі забороняли малювати, у зв’язку з чим жінки-політв’язні оголошували протест і голодували. Лише 1974 року представник Львівського КҐБ привіз їй етюдник, фарби, олівці, пензлі та папір. Тому адміністрація табору не відбирала їх.
У кінці 1975-го С. Шабатуру возили етапом до Львова на “перевиховання”. 10 грудня, у День прав людини, вона, як і в попередні роки, оголосила голодування, протестуючи проти порушень прав людини в СССР. Попри наполегливі докори працівника Львівського КҐБ, Шабатура голодування не припинила. Тоді пообіцяли, що вона пошкодує про це.
Зразу ж після повернення до табору, просто на вахті, Шабатурі оголосили акт про спалення 150 її малюнків та екслібрисів, відібраних перед від’їздом, – як таких, де зображено табір, та “абстрактних”. “Крамольною” виявилася і літера “Ш” під малюнками: вона нагадувала тризуб… У лютому 1976 р. на знак протесту відмовилася від роботи. Її посадили в карцер, а в квітні – на півроку до ПКТ. Начальник табору Шорін цинічно заявив: “Мы сейчас не расстреливаем, но у нас есть другие способы сделать так, чтоб из лагеря вы живой не вышли”. Шабатура оголосила голодування, яке тримала 12 діб. Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власності (тоді ж були оголошені акти про знищення вишивок Надії Світличної, віршів Ірини Калинець та Василя Стуса).
1976 року Стефі дали побачення з матір’ю на одну добу. Розмова прослуховувалася. Коли ж голосів не стало чути, начальник Мордовського КҐБ полковник Дротенко вломився в кімнату побачень і в сутичці відібрав у Шабатури ручку й папір з написаним текстом розмови. Дротенко доводив матері, що її донька невиправна, що таких, як вона, слід розстрілювати. Переконував, що її праць не знищували – знищили лише ті, на яких зображені в’язні та де були “абстрактні замальовки табору”. Дротенко кинув декілька екслібрисів на долівку і розтоптав їх...
Після такого побачення Шабатура знову протестувала проти знищення її робіт відмовою від рабської табірної праці. Її знову покарали карцером і ПКТ.
На етап Стефу Шабатуру взяли з одиночної камери в м. Явас на Різдво 1977 року. Заслання відбувала в с. Макушино Курганської області. Працювала в художній майстерні при Будинку культури (оформлення наочної агітації).
У лютому 1979-го група політв’язнів і засланців, зокрема Шабатура, підтримала Українську гельсінкську групу, оголосивши себе її членами. Як такій, що “не стала на шлях виправлення”, Шабатурі після закінчення заслання веліли нікуди не заїжджаючи прямувати до Львова і стати там під адміністративний нагляд. 2 грудня 1979 р. вона прибула додому. Однак міліція відмовилася її прописати у власній кооперативній квартирі, де жила її хвора мати – вдова учасника війни. Стефа категорично відмовилася будь-куди виїздити. Рік перебувала під адміністративним наглядом.
У кінці 1980-х Шабатура активно включилася в національне відродження. Була активісткою Львівських організацій “Меморіалу”, Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української Греко-Католицької Церкви, а у 1990 – 1995 рр. – депутатом Львівської міськради. З 1991 р. – голова Марійського товариства милосердя.
Працювала художницею в текстильній промисловості. 1994 року, як реабілітована, на пільгових умовах одержала приміщення під майстерню. У 1999 році нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Указом Президента України від 8 листопада 2006 р. як член УГГ нагороджена орденом “За мужність” І ступеня.
Померла 17 грудня 2014 р. після тяжкої тривалої недуги.
Нехай Господь оселить її там, де праведні спочивають, де нема хвороб і печалі.
Ірина РАПП, Василь ОВСІЄНКО,
Харківська правозахисна група
|
