• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень
• Жовтень
• Листопад

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

Двадцятилітній Олег Аксененко з Луганська прийшов до “Азова” на початку створення батальйону.
Познайомився я з ним у Маріуполі. “Аксьону” завжди щастило. Коли стояв на посту, нам завжди приносили багато продуктів, їжі, грошей. Одного разу дівчата принесли торт, який самі спекли. На торті – зображення тризуба. “Аксьон” про цей торт часто згадував, як і про рідний Луганськ. Хотів, щоб його місто швидше звільнили. Хотів сходити на футбольний матч. Цього року його луганська “Зоря” грає у Лізі Європи.
“Аксьон” був голкіпером збірної “Азова” в матчі з маріупольською дітворою. Ми тоді програли. Жартували, що через “Аксьона”, бо він не взяв пенальті. А він казав: “Хлопці, ми ж із дітьми граємо. Вони мають учитися перемагати і звикати до перемог”.
Я саме повернувся з дому... “Аксьон” слухав. Я бачив, що він теж хоче додому. Кажу: “А ти коли?..” А він мені: “Я додому буду їхати поступово. Спочатку доїду до Іловайська, де вбили наших. Потім на Донецьк, де вбили багато патріотів, а потім до Луганська”.
“Аксьон” почав свій шлях додому. 20 серпня був у Іловайську. Перед боєм я сфотографував його. Він уважно слухав вказівки командира. Очі “Аксьона” світилися.

В Іловайську його поранили в ногу та око. Я доніс його до швидкої. Я вірив, що він житиме…
Після бою його тіло привезли на базу, яку він називав домом. Усі хлопці прийшли попрощатися. Його всі любили: для старших він був як син, для нас – як брат.
Поховала “Аксьона” на День Незалежності в Києві.
Найменше, чим ми можемо віддячити йому – це звільнити місто, в яке він так хотів повернутися. Він мусить туди повернутися.

Іван з Харкова