Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2023 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Небесна сотня


У чч. 3 – 5 “НН” опубліковано біографії 71-го козака “Небесної сотні” – Василя Аксеніна, Решата Аметова, Георгія Арутюняна, Сергій Байдовського, Олександра Балюка, Ігоря Бачинського, Івана Бльока, Святослава “Бійця”, Володимира Бойківа, Сергія Бондарєва, Сергія Бондарчука, Олексія Братушка, Валерія Брезденюка, Ольги Бурої, Богдана Вайди, Романа Варениці, Віталія Васильцова, В’ячеслава Веремія, Назара Войтовича, В’ячеслава Ворони, Петра Гаджі, Устима Голоднюка, Івана Городнюка, Максима Горошишина, Едуарда Гриневича, Романа Гурика, Антоніни Дворянець, Миколи Дзявульського, Андрія Дигдаловича, Сергія Дідича, Ігоря Дмитріва, Андрія Жановачого, Анатолія Желоваги, Володимира Жеребного, Якова Зайка, Володимира Захарова, Владислава Зубенка, Богдана Ільківа, Богдана Калиняка, Олександра Капіноса, Сергія Кемського, Давида Кіпіані, Володимира Кіщука, Анатолія Корнєєва, Андрія Корчака, Ігоря Костенка, Михайла Костишина, Євгена Котляра, Віталія Коцюбу, Володимира Кульчицького, Олега Лінійчука, Артема Мазура, Павла Мазуренка, Максима Машкова, Дмитра Максимова, Володимира Мельничука, Андрія Мовчана, Василя Мойсея, Івана Наконечного, Володимира Наумова, Валерія Опанасюка, Володимира Павлюка, Дмитра Пагора, Івана Пантєлєєва, Миколи Паньківа, Юрія Паращука, Юрія Пасхаліна, Ігоря Пехенька, Олександра Плеханова, Леоніда Полянського та Василя Прохорського.
Продовжуємо список полеглих.

ПРОХОРЧУК Віктор Олександрович (25.05.1975, м. Володарськ-Волинський Житомирської обл. – 18.02.2014, Київ). Козак самооборони Майдану. Перебував на Майдані від самого початку. Останній раз навідався до рідних у грудні 2013 року. Регулярно телефонував матері й дружині. Зник у Києві 18 лютого. Тіло загиблого виявили у дворах Хрещатика зі слідами насильницької смерті та перерізаним горлом. Прощалися з Віктором у рідному містечку 27 лютого, вкривши труну синьо-жовтим прапором, під вигуки “Герої не вмирають!”. Залишив у смутку дружину Наталку, синів Андрія (14 р.) і Сергія (5 р.)

САЄНКО Андрій Степанович (26.10.1962, м. Фастів Київської обл. – 20.02.2014, Київ). Приватний підприємець, громадський діяч; козак 70-ї сотні самооборони Майдану. Народився в м. Сміла Черкаської області. Працював електромонтером на підприємствах Фастова. Займався вільною боротьбою. Учасник Помаранчевої революції 2004 року та Податкового майдану 2010 року. Загинув від кулі снайпера. Залишив у журбі стареньку матір, дружину і двох синів.

СЕМЕСЮК Микола Миколайович (1986, Хмельницький – 20.02.2014, Київ). Учасник Євромайдану. Загинув під час акцій протесту.

СЕРДЮК Ігор Михайлович (3.11.1969, м. Кременчук Полтавської обл. – 18.02.2014, Київ). Приватний підприємець; прапороносець 9-ї сотні самооборони Майдану. Захоплювався дайвінгом, серед спільноти дайверів мав ім’я Сердитий. На хліб заробляв ремонтом квартир. На Майдані з перших днів грудня, брав участь у Кременчуцькому загоні самооборони, будував і охороняв барикади. Надавав психологічну допомогу новим бійцям самооборони. Був людиною прямою, чесною, відкритою і компанійською. Чесний, відповідальний, наполегливий, виважений – так говорили про нього товариші. Вирішив боротися до кінця, казав: “Доти, доки не повісимо Яника на ялинці”. Його товариш Андрій Тирса розповів, що Ігор намагався пізнати справжню історію нашої землі, читав “Історію Запорозьких козаків”, “Історію України-Руси”… Тоді з’ясував, що сердюками називали особисту гвардію гетьманів. Він любив підводний світ. Із захопленням розповідав про чудернацькі краєвиди нововідкритих просторів. Разом із друзями-пірнальниками неодноразово брав участь у змаганнях, виборював призові місця. Мав інтерес і до історії кубинської революції. Мріяв побувати на острові Свободи, полежати на пляжі Варадеро, попірнати в тамтешніх водах. Читав книжки “Щоденник мотоцикліста” і “Партизанська війна” Ернесто Че Гевари. Вони його пройняли, тому на його грудях і з’явилося татуювання портрета Че. Саме це татуювання й допомогло впізнати тіло Сердюка, коли 18 лютого поцілив снайпер йому в обличчя на перехресті Кріпосного провулка і вул. Інститутської, коли він ніс український прапор. Смерть Ігоря оплакують дружина Ірина та дочка. На 9-й день по загибелі на головній площа міста було демонтовано пам’ятник Леніну. Картковий рахунок для підтримки сім’ї Ігоря: 4405882309471310, Ірина Сердюк.

СИНЕНКО Сергій Петрович (5.03.1978, с. Володимирівське Запорізької обл. – 13.02.2014, с. Червоний Яр Запорізької обл.). Приватний підприємець; активіст Автомайдану Запоріжжя. Згорів живцем у власному автомобілі, підпаленому тітушками. По його смерті залишились батьки, дружина та четверо дітей. Займання сталось через постріл у бензобак автомобіля. Похований у рідному селі.

СЛОБОДЯН Тарас (1983?, с. Підгородне Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 5.03.2014). Активіст Євромайдану. Працював у Тернопільському національному економічному університеті. Чуйний і добрий. Перебував на Майдані у Києві, потім безслідно зник. Його понівечене тіло, без кисті, знайшли на Сумщині в лісі. Похований 5 березня на Микулинецькому кладовищі Тернополя. Неодружений.

СМОЛЕНСЬКИЙ Віталій Віталійович (5.10.1984, с. Фурманка Уманського р-ну Черкаської обл. – 20.02.2014, Київ). Активіст Євромайдану. Жив та працював у Києві. Загинув від кулі снайпера. Тіло виявлене на подвір’ї біля Михайлівського собору. Залишив у смутку дружину і двох маленьких синів. Похований 22 лютого в рідному селі.

СОЛЬЧАНИК Богдан Зиновійович (25.07.1985, м. Старий Самбір Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). Історик, громадський діяч; бакалавр історії, магістр соціології, викладач Українського католицького університету. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. Працював на кафедрі нової та новітньої історії України УКУ. Готувався до захисту дисертації з історії на тему “Виборчі практики в малому західноукраїнському місті. 1965 – 2006 роки”. Закінчив докторантуру в Польській академії наук, Graduate School for Social Research. Стипендіат Міністерства національної освіти Польщі. Активний учасник Громадянської кампанії “Пора” (2004 – 2005). Вбитий на вул. Інститутській снайпером, коли відновлював барикаду на Майдані.

СТЕБЛЬОВ (“СТЕПАН”) Тимофій (17.05.1993, м. Краснодон Луганської обл. – 18.03.2014, Київ). Козак Залізної сотні самооборони Майдану. На Майдані був близько 2 місяців. Готовий був стояти до кінця. В ніч проти 17 березня, під час патрулювання, на Тимофiя і його товариша напали “тітушки” і жорсткого побили хлопців палками. В результаті сильного удару по голові Сергій отримав травму, несумісну з життям. “Важко вистояти в бою, але жити кожен день як герой, як жив Степан, може дійсно не кожен. Він був прикладом для багатьох”, – сказав сотник “Залізної сотні” Сергій.

ТАРАСЮК Іван Миколайович (28.01.1993, с. Залісоче Ківерцівського р-ну Волинської обл. – 20.02.2014, Київ). Молодший медичний працівник; активіст Євромайдану. Єдиний син у батьків. Навчався в Луцькому медичному коледжі “Монада”, відслужив в армії. Грав за футбольний клуб “Олика”. Поїхав у Київ відстоювати волю України, не сповістивши батьків, щоб ті не хвилювалися. Передзвонив потім татові, сказав, що все добре. І разом з друзями – на барикади. У четвер вранці вирішив повісити державний прапор на одному з об’єктів Євромайдану, але снайпер йому цього не дозволив: кулі влучили у голову і груди. Помер одразу. Похований у смт Олика. Хлопці самооборони Майдану несли труну від села Залісоче до Олики. Плакали всі: дівчата, жінки, чоловіки і юнаки. Дорогою до кладовища лунало “Герою слава, слава, слава!” Море квітів, вінків, жалю і болю.

ТАРЩУК Микола (1975 – 20.02.2014, Київ). Активіст Євромайдану. Загинув від кульового поранення в шию.

ТКАЧУК Ігор Михайлович (1.09.1975 – 20.02.2014, Київ). Активіст Євромайдану. Мешканець с. Великої Кам’янки Коломийського району Івано-Франківської області. Востаннє поїхав до Києва 18 лютого. Загинув від пострілу снайпера. Тіло ідентифіковане в готелі “Україна”. Залишив у смутку дружину Марію і трьох неповнолітніх дітей.

ТОПІЙ Володимир Петрович (26.04.1955 – 18.02.2014). Водій, комбайнер; козак 12-ї сотні самооборони Майдану (з 24.12.2013). Проживав у селі Вишня Городоцького району Львівської області. Працював на львівському “Електроні”, пізніше в аграрному технікумі. Говорив усім, кого зустрічав у селі, чого, мовляв, сидите тут, коли треба бути у Києві. Перед останньою поїздкою сказав сусідові, що коли з ним щось станеться, то щоб поховали у с. Судова Вишня Мостиського району, біля могили матері. Згорів у Будинку профспілок. Останні хвилини його життя дружина чула, бо Володимир Петрович увімкнув телефон. Сказав, що він на другому поверсі профспілок, що вогонь вдалося погасити. А потім у слухавці почувся якийсь стукіт, біганина і чужі слова, мабуть, адресовані Володимиру: “Дєд, пошли…” З тієї хвилі телефон замовк назавжди. Син Руслан шукав батька у лікарнях і моргах. Йому показували обгорілі тіла, які не можна було упізнати, бо обвуглені – перемішані рештки висипали з мішка. Нарешті показали обгоріле тіло з кількома шматками одягу на плечах. Тіло ідентифіковане 3 березня завдяки ДНК-експертизі. “Знаєте, – згадувала дружина Леся, – коли в Будинку профспілок почало горіти, я так щиро просила свого чоловіка, щоб він біг у Михайлівський собор, який усіх рятує від смерті. Та він і не послухав би…” Рахунок для допомоги родині: ПриватБанк: 5168 7572 3134 4674, Леся Станіславівна Топій.

ТОЧИН Роман Петрович (6.08.1970, м. Ходорів Жидачівського р-ну Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). Козак самооборони Майдану (з 1.12.2013). Прихильник ВО “Свобода”. Його сотня охороняла барикаду на вул. Інститутській. Загинув від вогнепального поранення в голову під час контратаки на вул. Інститутській. Тіло винесено з поля бою та ідентифіковане в шпиталі готелю “Україна”. Залишив у смутку дружину і двох доньок. Підтримати фінансово сім’ю можна, поповнивши картковий рахунок Приватбанку: 5168 7572 3750 4982, Лілія Любомирівна Точин. Ті, хто знав Романа, казали, що він був “патріотом і революціонером, справжнім авторитетом для своїх бойових побратимів”.

УШНЕВИЧ Олег Михайлович (20.06.1982, м. Дрогобич Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). Учитель. Народився в сім’ї Михайла та Євгенії Ушневичів, працівників ВАТ НПК “Галичина”. Багатьом працівникам нафтопереробного заводу Олег запам’ятався під час похорону його матері в 1985 році: Євгенія Ушневич померла під час пологів, народивши Олегові брата. Тоді трирічний Олег, не усвідомлюючи, що сталося, ніжно та беззахисно тулився до своєї бабці. Вчителював на Сколівщині. Жив у м. Сколе. В останні роки виїжджав на заробітки за кордоном. На Майдані в Києві був з першого дня. Не підтримував жодну політичну силу. Брат Олега Роман Ушневич – депутат Сколівської міської ради від ВО “Свобода”. Застрелений снайпером на вул. Інститутській біля Жовтневого палацу. За 2 дні до смерті врятував життя тернополянину Олексію Воронцову. “18 лютого, – розповідав Олексій, – я стояв зі щитом у першому ряду, коли “мєнти” пробували прорватися від Європейської площі. Перед нашими щитами вибухнула газова граната. Щоб менше її вдихати, я опустив голову вниз. Перше, що побачив, це те, що ще одна граната закотилась під мою ногу. Я встигнув вигукнути “Відходьте!”, і втратив свідомість від вибуху. Наступне, що пам’ятаю: лежу на землі, мої штани горять від коктейлю “Молотова”, який кинули “мєнти”, а наді мною летять кулі. І саме в цей час з’явився Олег, який під кулями, без бронежилета, витягнув мене, не давши згоріти чи бути добитим “Беркутом”. А 21 лютого я знаходжу його фотографію серед числа загиблих… Хоч я і ледь знав його, але він став для мене ріднішим, ніж більшість членів моєї родини”. Перед від’їздом до столиці, Олег на своїй сторінці в соціальній мережі написав, що боротиметься “Не за Європу, не проти чи за когось конкретного, ми боремося за їхнє майбутнє”. До цього посту додав фото з малою дитиною”. Похований у м. Сколе.

ХОМЕНКО Ігор (27.01.1960, м. Вишневе Київської обл. – 2.03.2014). Сотник 28-ї сотні Самооборони. На Майдані з перших днів. Помер під час Народного Віча на Майдані у Києві від серцевого нападу. Його останній статус у соцмережі: “Запомните, господа, никогда наемники не победят патриотов. Слава Украине!”.

ХОМ’ЯК Віктор Борисович (1958, с. Голишів Луцького р-ну Волинської обл. – 27.01.2014). Селянин. Простий і щирий чоловік. Життєлюб. Приїхав на Майдан після побиття студентів 30 листопада. Був патріотом України, любив природу, рибальство. Його тіло виявили у зашморгу на каркасі ялинки на Майдані Незалежності в Києві. Виявлено рани на голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці. Приспущеними прапорами й чорними стрічками зустрічала рідна земля Віктора Хом’яка.

ХРАПАЧЕНКО Олександр Володимирович (18.09.1987, Рівне – 20.02.2014, Київ). Театральний режисер. Життєрадісний, енергійний, повний ентузіазму. Захоплювався туризмом і скелелазінням. Куля снайпера поцілила в око. Помер миттєво. Допомогти можна, поповнивши картку Приватбанку №5168 7572 4053 4950, Ольга Сергіївна Риска.

Підготував Роман Коваль за участю Олексія Редченка.
Продовження у наступному числі газети



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 300 грн.
Сергій ЗУБЧЕНКО (Київ) – 300 грн.
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн.
Ілля БОСАКОВСЬКИЙ – 500 грн.
Микола ТЕЛІЖЕНКО (Черкаси) – 600 грн.
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн.





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ