Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Удушення України як російська національна ідея


Нарешті світу відкрилася заповітна російська національна ідея – недопущення України до Європи за будь-яку ціну. Нікого вже не можуть здивувати думки українських політологів, що Кремль укотре провів спецоперацію проти України і що хтось у Росії, а може і в Україні, отримає зірочки Героя Росії. Бійня на Євромайдані не мала жодної політичної логіки з погляду інтересів Януковича. Але логіки немає тільки з погляду втримання влади. “Залізна логіка в цьому абсурдному і злочинному розгоні з’являється, якщо поглянути на ситуацію очима президента Росії Володимира Путіна. Розгін (“зачистка”) Євромайдану з демонстративною жорстокістю і свавіллям перед об’єктивами телекамер пов’язаний саме з прагненням продемонструвати, що виборчий штаб міністра МВС Віталія Захарченка та секретаря РНБО Андрія Клюєва вміє виконувати зобов’язання перед Росією. Путін пов’язав Януковича кров’ю. Бо Путін – “державник”. А російський державник (у перекладі на літературну мову – людина з імперіалістичною і тоталітарною свідомістю) страшенно не любить повертати награбоване. Особливо коли це величезна Україна з її природними багатствами і виходом до Чорного моря. Тому відповідь Москви на Майдан однозначна: Україна – наша корова, і, крім нас, ніхто її не доїтиме. Й українці теж.
Найдивовижніше, що цей абсурд, тільки іншими словами, всерйоз повторюють і милі та хороші росіяни, навіть із вищою освітою. І ще й сперечаються до хрипоти.
– Росіяни були психологічно і культурно практично одним народом з українцями, – сказали мені нещодавно.
Я відповів, що шалено радий за росіян, утім це їхні внутрішні проблеми, бо українці з росіянами ніколи не були психологічно-культурно одним народом. Тому українцям не цікаві уявлення росіян. Мій опонент не знав, що відповісти, – він ніколи не дивився на це з такої позиції.
– За Голодомор відповідальні насамперед українські більшовики, принаймні їхні руки, – казали мені.
– А за Голокост відповідальні насамперед євреї, щонайменше їхні ноги – тому що не відмовлялися йти в газові камери, – відповів я.
І знову заперечень не почув.
– Який ще Голодомор! Від голоду гинули і росіяни! – казали мені.
У такому разі природно було б і перед всіма вибачитися і компенсувати збитки. А не відмовлятися визнати провину центру перед краями й іншими націями, до того ж будучи представником тієї самої організації, яка здійснювала Голодомор. Якщо в Росії не пам’ятають і не поминають жертв голоду в Татарії, Башкирії і Тамбові, то це не означає, що й Україна зобов’язана забути про Голодомор. Тим більше що кати й не думають вибачатися і тільки сито відригують у відповідь.
У Голодоморі 1932 – 1933 років в Україні та в голоді 1932 – 1933 років у Казахстані мало звинуватити лише більшовиків. Бо за Сталіна більшовики переродилися в націонал-більшовиків, тобто в російських більшовиків... Націонал-комуністи були і в Україні (Василь Блакитний, Олександр Довженко, Панас Любченко, Микола Хвильовий, Олександр Шумський), але в них було інше розуміння, не нацистське, як у Сталіна. Їх Кремль знищив – усіх, крім класика українського кіно Олександра Довженка, перевезеного до Москви, де він доживав свої дні в золотій клітці. Залишилися лише російські націонал-більшовики, сталіно-фашисти, бо СССР мав стати країною росіян, тому й були засуджені до винищення голодом українці та казахи – дві найбільших нації після росіян (узбеки тоді не були єдиним народом). Сталін був виразником сподівань російських люмпенів, сірої і безликої російської маси, що прийшла на зміну знищеним російським європейцям санкт-петербурзького періоду. Тому спроба подати Голодомор як лише один з багатьох злочинів сталінізму приречена на провал. Це пошуки виходу, щоб не платити за рахунками.

Цілеспрямований етноцид росіянами українців у ХХ столітті викликаний тим, що українці, як і поляки, фіни та прибалтійські народи, не підтримали більшовизм. Не назвеш жодного визначного українського революціонера-більшовика! Були більшовики з українськими прізвищами (Скрипник, Антонов-Овсієнко, Криленко, Дибенко, Семашко, Цюрупа) – вони не тільки не мали жодного стосунку до України, а й були вщент зрусифіковані. Під час війни в Україні заправляли і взагалі далекі від України люди – П’ятаков, Раковський, Євгенія Бош, Сергєєв… На роль маріонетки в “радянській Україні” у всеросійській партії більшовиків не знайшлося жодного українця.
Ось чому, коли в 1922-му було вирішено вислати з країни за списками поїздами і “філософськими пароплавами” небажаних діячів культури (в “українському списку” було 77 осіб), лідери комунізму майже відразу ухвалили рішення “про небажаність зміцнення емігрантами українського націоналістичного руху”. Висилка за кордон за українським списком була припинена не розпочавшись. Політиків і вчених України вислали у віддалені губернії РСФСР, а за Сталіна ліквідували. Був в Україні і свій Гумільов – поет-авангардист Григорій Чупринка, який керував повстанням проти більшовиків на Чернігівщині в 1919 році, ЧК розстріляла його як члена Центрального повстанського комітету 28 серпня 1921 року. Це трапилося через два дні після розстрілу Миколи Гумільова під Петроградом.
Більшовизм і “входження” в СССР нав’язали українцям силою, подібно до того, як за царя їм нав’язали горезвісну “єдність із російським народом”, яка існувала лише в офіційних підручниках історії та головах шарлатанів і демагогів від історії. “Обурливий і безглуздий софізм – ніби можливі дві руські народності і дві російських мови!” – писав 1863 року М. Катков. І негайно використав звичний хід російської пропаганди, зробивши український національний рух частиною “польської інтриги”, перевівши його таким чином у розряд безпосередніх політичних загроз із боку ворогів Росії. Знайома пісня, чи не так?
Голодомор як акцію особливого значення спланувала російська адміністрація в Москві, він здійснений з Москви, руками Москви, з допомогою московських багнетів і місцевих сатрапів, поставлених Москвою. З метою ліквідації українців і заселення України слухняними покидьками російського суспільства. Так само зробили із землями чеченців, калмиків, карачаївців, балкарців, німців Поволжя, кримських татар... Так і зробили. П’ята колона росіян, яка сьогодні домінує у Східній Україні, в буквальному смислі співає і танцює на кістках мільйонів українських мучеників.
Усе це підтверджується безмірним за масштабом знищенням української інтелігенції під час Голодомору. Його масштаби перевищують принаймні на ступінь загальновідомий Великий Терор проти російської культури. Уявіть собі фізичну ліквідацію всього російського Срібного століття і всіх молодих письменників 1920-х років… Саме це відбулося в Україні.
– Були вбиті всі підряд, – так сказав мені мій батько, який починав свою кар’єру в столиці радянської України Харкові на кіностудії “Кінорабмол”, заснованій Леонідом Луковим, що дивом уцілів.
Символісти, неокласики, футуристи, члени об’єднань “Гроно”, “Гарт”, “Ланка”, “Арена”, “Плуг”, “Молодняк”, “Спілка письменників Західної України” та інших були вирізані майже повністю. Кого не вирізали, ті покінчили самогубством, як Хвильовий, Любченко, Борис Тенета, або померли на вулиці, як академік Михайло Слабченко. В історії України це так і називається – Розстріляне Відродження. Пік терору – 3 листопада 1937 року, коли в Сандормоху (Карелія) розстріляли Леся Курбаса і з ним 198 письменників, художників і вчених з України.
Вижили одиниці. Остап Вишня вийшов живим з ГУЛАГу через 10 років, не уникнув в’язниці Максим Рильський, Володимира Сосюру переслідували до кінця життя, Павло Тичина врятувався, ставши співцем сталінського ладу. Вбили й дітей класиків української літератури Петра Франка та Юрія Коцюбинського, а чоловік покійної Лесі Українки музикознавець Климент Квітка роками карався в таборах (мій дідусь, Сільвестр Барик, 1933 року перебував з ним в одній камері. – Ред.). А класик Василь Стефаник, що обачно жив у “панській Польщі”, відмовився в 1933 році від персональної пенсії радянського уряду на знак протесту проти Голодомору і репресій в Україні.
Ось фрагмент нескінченного мартиролога української культури ХХ століття: Михайло Бойчук, Тимофій Бойчук, Гордій Брасюк, Кость Буревій, Марко Вороний, Василь Вражливий, Михайло Драй-Хмара, Сергій Єфремов, Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Івченко, Мирослав Ірчан, Майк Йогансен, Борис Коваленко, Григорій Коваленко, Григорій Косинка, Володимир Косинський, Наталя Коцюбинська, Антон Крушельницький, Фауст Лопатинський, Іван Микитенко, Володимир Науменко, Валеріан Підмогильний, Сергій Пилипенко, Євген Плужник, Валер’ян Поліщук, Клим Поліщук, Люціана Піонтек, Олександр Пучковський, Михайло Семенко, Михайло Слабченко, Тарас Слабченко, Валер’ян Тарноградський, Дмитро Фальківський, Павло Филипович, Гнат Хоткевич, Вероніка Черняхівська, Володимир Чехівський, Гео Шкурупій, Григорій Епік, Матвій Яворський, [Михайло Гаврилко]... Про жодного з них росіяни не знають.
Я дуже люблю Німеччину. Але з німців провину за Голокост досі не змити, хоча вони й покаялися (принаймні західна частина). І так буде ще років сто. Те ж саме і з росіянами. Провину за Розстріляне Відродження і за Голодомор з росіян нічим не змити.
І тут між росіянами проходить вододіл – між тими, хто не відчуває вини, і тими, хто не вигадує виправдань (“самі українці теж...”, “росіяни гинули теж”) і не закликає “хлопці, давайте жити мирно”, а без жодних застережень визнає колективну провину своєї нації перед українцями і кається перед ними. Ставлення до України є лакмусовим папірцем з виявлення нормальних російських людей і хижих аморальних москалів.
Зрозуміло, що покаяння – глибоко індивідуальна річ. Йдеться про вектор суспільної свідомості. Про те, щоб росіяни припинили виправдовувати катів і відчули жах і гіркоту від того, що скоїли їхні батьки і діди. Однак замість покаяння перед Україною та компенсації за завдану шкоду хоча б безкоштовними газом і нафтою… замість цього Росія намагається ізолювати і паралізувати Україну руками Януковича.
Не “пущать” Україну до Європи! Підім’яти її під грабіжницький “Митний союз”! Відібрати Крим і Донбас! Звести величезну багату країну до “галузі” путінської економіки, заснованої на круговій поруці, грабунку й корупції!
Мимоволі постає питання про психічну адекватність московської адміністрації, яка з холодним садизмом чекає, поки Україна остаточно задихнеться в її “братніх обіймах”. Про моральність московської адміністрації питання не постає вже давно…
І останнє. Чому багато культурних освічених росіян щиро вважають, що Україна – збіговисько недолугих “молодших братів”, що відбилися від рук, і їх треба повернути назад?.. Я не раз розмірковував над цією моральною проблемою.
Мої висновки такі: російські люди знають, чиє м’ясо з’їли, усвідомлюють, що і вони, і їхні батьки та діди зрадили Україну і зраджували її протягом усього життя, всі росіяни знають, що вже третє століття зневажають Україну і використовують її, сприймають як факт брехливу пропаганду про “єдиний народ”, вигаданий Катковим у 1863 році. Тому й огуджують Україну, вмирають від ненависті до неї, матюкаються і глумляться над Україною, качаються по підлозі в антиукраїнській істериці з піною коло рота, лицемірно-сльозливо тягнуть кишки з опонентів: “Ми – єдиний народ, ми так одне одного любимо, що відхід України – це удар по Україні та Росії”. Так чинять ті, хто намагається позбутися почуття провини, не вдаючись до покаяння. Замість останнього виникають ірраціональна контрагресія й українофобська істерика. Мовчать лише ті, в кого прокинулася совість.
“Ненависть в поєднанні з презирством, – писав Вольтер, – здатна струсити будь-яке ярмо”. Виправдана ненависть до Росії розливається українськими просторами – і з ініціативи самої Росії. Чого домагаються московські українофоби всіх мастей? Презирства? За цим справа не стане.

Андрій БЕЗСМЕРТНИЙ-АНЗІМІРОВ
2013 рік, під час подій на Майдані в листопаді

Переклад з російської Олесі Коваль



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 300 грн
Олександр МІЛЯНЧУК – 315 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн
Сергій ЗДІОРУК (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ