Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2014 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   


Відлетів “Журавель”


18 травня минуло 40 днів як упокоївся Антін Стець – довголітній член хору “Журавлі”

 

Голово козацька, голово молодецька!
Ти по чужих землях пробувала,
Дорогими кіньми трибувала,
А тепер не потребуєш ні шат дорогих, ні коней вороних,
А тільки потребуєш спасення з неба.
Козацька дума

Народився Антін Стець 7 лютого 1939 р. в селі Березно (Бжезьно), повіт Холм, у селянській родині Гната та Лідії (у дівоцтві Чарнецька) Стеців. Березно було українським селом, у ньому мешкало лише кілька польських і жидівських сімей.
У 1915 р. російська армія, відступаючи під тиском австрійських і німецьких військ, забирала із собою православне населення тих земель. Дід Антона (також Антон) опинився в Москві, де працював залізничником, а дід Чарнецький потрапив аж до Благовіщенська-на-Амурі. В 1918 р. холмщаки і підляшуки почали вертатися на рідні землі. В дорозі на Батьківщину, в Самарі, народилася мама Антона – Лідія.
Рідне село Березно було спалене, тож нове життя почали в землянках. Сільська церква збереглась, але 1938 року польське військо її зруйнувало. У 1942 – 1943 рр. Антін ходив в український садочок, яким керувала вчителька з Галичини. 1947 року, внаслідок сумнозвісної акції “Вісла”, Антін опинився разом з батьками на Ольштинщині в с. Добри (повіт Пасленк).
1955 року поступив у Вищу аграрну школу в Любліні на ветеринарний факультет.
Коли у 1956 р. було створено Українське суспільно-культурне товариство, активно включився в його роботу. Співав у хорі Й. Курочка, брав участь у виставах, разом з хором часто відвідував Холмщину і Підляшшя. Як й інші студенти-українці, перебував під постійним наглядом польської Служби безпеки. У бібліотеці Католицького університету під чужим прізвищем читав заборонену літературу, зокрема про історію України.
У 1963 – 1964 рр. працював ветеринарним лікарем у м. Семпополі. Там пізнав свою майбутню дружину Христину Демідонт, з якою одружився в листопаді 1964 року. Того ж року отримав службову квартиру, але довго нею не втішався – головний ветлікар Ольштинщини наказав йому відкрити ветпункт у с. Кандити, не забезпечивши житлом. Із дружиною жили в чужих людей, кілька раз переселялися з хати в хату. Нарешті ветеринарні “власті” купили будинок для ветеринарного пункту. В ньому й жила наша сім’я. В будинку не було води, централізованого опалення і санітарних умов. Антін опікувався ПГР-и (совхозами) і декількома фільварками та сотнями невеликих фермерських господарств. Їздив старим мотоциклом, або на підводах чи санях. Став депутатом повітової ради. Дружина у школі викладала дітям депортованих у рамках операції “Вісла” українську мову і літературу. В с. Кандити народилися сини Олександр і Орест.
У 1973 р. родина переїхала в Гурово-Ілавецьке, де у ветлікарні звільнилася посада. Напевно, не останню роль у цьому призначенні віддіграв доброзичливий до українців керівник лікарні Юзеф Беер, тесть якого представляв польський уряд в одному з міністерств УНР. Після пана Беера Антін очолив ветеринарну лікарню. 1982 року, під час воєнного стану, через наклеп був звільнений з посади. До виходу на пенсію у 1992 р. працював зоотехніком в одному із совхозів.
Антін Стець – ініціатор та учасник багатьох українських заходів. У 1974 – 1999 рр. співав у хорі “Журавлі”. Не заважаючи на православне віросповідання, у 1977 – 1989 рр. співав у Гуровоілавецькому греко-католицькому церковному хорі. Був членом організаційного комітету створення української школи в Гурові-Ілавецькому. Заохочував посилати дітей в українські школи, передплачувати “Наше Слово” і “Над Бугом і Нарвою”. Під час Помаранчевої революції збирав кошти і посилав їх на підтримку учасників протесту.
Антін Стець із синами та дружиною часто їздив до України, особливо в Холодний Яр, на Полтавщину, Волинь та Поділля. Майже щороку святкував у Києві разом з дружиною День Незалежності. Перебуваючи в столиці, відвідував музей Михайла Грушевського, де зустрічався з холмщаками.
Польська держава нагородила його орденами і грамотами за ветеринарну службу. Не забула й Україна про свого сина: Антін Стець отримав нагороди та грамоти за вагомий внесок у розвиток української освіти у Польщі.
За 18 днів до смерті їздив із дружиною у Варшаву на матч між футбольними збірними Польщі та України. Безмежно радів перемозі українців!
Життя його несподівано обірвалося 9 квітня 2013 року. Покійний помандрував до рідного села Березна, де й спочив на православному кладовищі поруч зі своїми предками. Над могилою пролунали пісні у виконанні кобзаря Тараса Компаніченка. В час похорону над учасниками кружляв і курликав самотній журавель...
Висловлюємо найщирішу подяку всім, хто проводжав в останню дорогу покійного: панотцям В’ячеславу Чижевському, Івану Лайкошу, Івану Лукашуку та Богдану Праху, депутатові Польського сейму Мирону Сичу, учасникам хору “Журавлі” з диригентом Ярославом Вуйціком, Гуровоілавецькому церковному хору, дирекції, вчителям та учням Гуровоілавецького ліцею, Об’єднанню українців у Польщі, представникам ветеринарної служби, представнику товариства “Холмщина” з Києва – односельчанину Іллі Босаковському з дружиною, отаманові Козацького стрілецького братства з Луцька Віктору Федосюку, осавулу Кіровоградського козацтва Сергію Шуліці, представникові Люблінського українського товариства – односельчанину Владиславу Ковальському та Олександру Маслею за прощальне слово над могилою, всім знайомим і друзям. Особливо вдячні Ніні та Романові Демкам за готовність допомогти і постійну підтримку в цей нелегкий час.

  Дружина Христина, сини Олександр і Орест з сім’ями.

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Untitled Document Щиро дякую за допомогу

Сергієві ТЕЛЯТНИКУ, Леонідові МАТЕЙЧУКУ та Світлані МИРОНЧАК




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ