Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2022 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Листи, листи...


“Живу у будинку Петра Дяченка”

Роман Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр” схвилював мене надзвичайно. Ми, бувші учні Радянського Союзу, не знали своєї, української, історії. Взагалі знали історію на два з мінусом. У цій книзі мене дуже зацікавила одна людина, мій земляк, Петро Дяченко. 70 років я живу в будинку, в якому він народився, провів дитинство, юність.
На початку війни прийшов якийсь чоловік і довго ходив у дворі, в саду, спинявся біля кожного дерева. А сад був гарний, бо хазяїн був добрим садівником. Ми подумали, що то хазяїн цього двору. Тоді багато людей повертались до своїх дворів. Більше ми не бачили того чоловіка. А мені здається, що то був хтось із Дяченків, можливо, Петро. Уявляю, які були почуття в тієї людини, які гіркі спогади.
1937 року мого батька направили в Березову Луку відкривати поштове відділення зв’язку. І помістили пошту в хаті Дяченків. Там була і наша квартира. В 1950 р. батько помер, начальником поштового відділення стала я.
Ще у шкільні роки я часто думала: “Хто жив у цьому будинку? Де та сім’я? Яка її доля?” Коли вже працювала, часто розпитувала старших людей про сім’ю Дяченків. Мені розповідали, хто що знав і пам’ятав.
Минулого року прийшов учитель Володимир Мовчан, сфотографував хату і каштан. Каштан був дуже гарний, прикрашав все село, а тепер він вмирає, бо йому, мабуть, більше ста років. Він усе бачив і знає, та не може розповісти.
Мені цікаво, чи є хтось живий із родини Дяченків, де вони живуть – в Україні, чи в Америці? Було б дуже цікаво прочитати спогади Петра Дяченка.

Броніслава КОСІНСЬКА
с. Березова Лука Гадяцького р-ну Полтавської обл.
 

Невідоме повстання

Знайомлячись з виданнями Історичного клубу “Холодний Яр”, що висвітлюють селянську боротьбу в Україні проти московсько-більшовицьких поневолювачів, приходиш до висновку, що повстанський рух продовжувався до початку 1930-х років. Підтвердження цьому є й у книзі спогадів Левка Лук’яненка “З часів неволі. Книга друга” (МАУП, 2007). Тут є побіжна згадка про антикомуністичне повстання на північній Чернігівщині 1934 року, центром якого став Чорнояренків Хутір у Городнянському районі. Автор пише: “Господарство Чорнояренка складалося з міцних цегляних будівель: хати, комори, стаєнь. За такими стінами можна було добре ховатися від ворожих куль і зручно стріляти. І повстанці довго трималися. А коли з Городні підтягли підкріплення і з гармат завалили стіни, повстанці сміливо билися доостанку. Де їх поховали, не знаю. В незалежній Україні Чорнояренку і всім його повстанцям слід було поставити пам’ятник... Може, хто і пам’ятає, де їх поховали, але могили немає, і зруйноване господарство позаростало бур’яном та кущами, ховаючи у своїх нетрях колишній бойовий подвиг  групи борців проти чужинецької влади”.
Більшовики добре вміли приховувати сліди своїх злочинів, а у вирощених ними “казенних” істориків не доходять руки до дослідження тих героїчних народних повстань, оскільки вони досі вважають повстанців бандитами, а їхню боротьбу з московською “робітничо-селянською” владою – бандитизмом. А час уже дивитися на історію нашого народу власними очима!

Ренат ПОЛЬОВИЙ
м. Ірпінь Київської обл.
 

“Правда без пафосу”

Гортаючи каталог періодичних видань на друге півріччя 2006 року, на пробу передплатив три недорогих видання – “Незбориму націю”, “Соту свободи” (з часом припинив передплату, бо надто вже крикливі матеріали) та “Народну газету” (останню листоноші нерідко путають із газетою “Народною” Володимира Литвина, в якій фактично нема що читати.
На мене приємне враження склав достатньо професійний рівень редагування “НН”, значно вищий, аніж у газетах “Нація і держава”, “Сота свободи”, “За українську Україну”. Шкода, що в “НН” лише чотири сторінки, але, можливо саме це, не дає їй “лити водичку” серед шпальт та цікаво і в той же час науково висвітлювати маловідому епоху боротьби козаків і гайдамаків Холодного Яру і Чорного лісу – передвісників УПА та дивізійників. Вам вдається поєднувати висвітлення героїчного минулого із сучасною байдужістю мас і полум’ям пам’яті й пошани одиниць...
Торік 30 листопада я був присутній на презентації книг Історичного клубу “Холодний Яр”. Поїхав у Тернопіль із моїм другом – головою чортківської “Пори”. З Вашого виступу мені найбільше запам’яталася... правда, її неприховування, сміливість говорити і знати правду. Тоді мій друг придбав “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського. Книга вразила і його, і мене. За цікавістю й різноманітністю “Холодний Яр” значно виграє у “правильної” і подекуди нудної трилогії Романа Купчинського “Заметіль”. Як і у Вашій газеті, у книзі Юрія Горліса-Горського відображується ПРАВДА без пафосного вихваляння, без приховування, може, часом і неприємних сторінок боротьби.

Ярослав ДЗІСЯК, к. і. н.,
Історичний клуб “Холодний Яр”
м. Чортків Тернопільської обл. “Полюбили ми її...”

Більше п’яти років приходить наша українська газета “Незборима нація” до мого села, до нашої хати. Полюбили ми її серцем і душею. Хай вічно пишеться правда про знаних і незнаних героїв України!

Михайло ГЛИНКА
с. Кологори Жидачівського р-ну Львівської обл.
 

Друзі, залучайте нових передплатників та підтримуйте газету фінансово.
Хоч коло наших читачів постійно зростає, але залишається нешироким – всього 751 особа передплатила “НН”.
Газета лишається нерентабельною, відтак потребує постійної допомоги. І редакція розраховує на неї.
Купуйте і книги – собі та друзям, адже книга на день народження – найкращий подарунок.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ