У книзі “Діти у Визвольній війні. 1914 – 1920-х” ми з Юрієм Юзичем запланували публікацію спогаду історика Лева Шанковського “Проблема пацифістичної ментальності”.
Роздуми історика (і підхорунжого Галицької армії!) пояснюють одну з причин, чому українці програли війну полякам у 1919 році. Якщо коротко: у нас за Галичину боролося військо, а у поляків – народ. Поляки змогли сформувати народну армію – за найактивнішою участю дітей, юнаків, юначок і жінок.
Лев Шанковський писав “Вояк Пробойової (штурмової. – Ред.) сотні УСС під Львовом, майбутній в’язень польських тюрем за приналежність до УВО Франьо Штик був у Львові 22 листопада [1918 р.], коли польські війська займали Львів. Він згадує: вулицями проходили відділи війська... маса старшин... бачив і жінок-фронтовичок, і хлопчиків – 13 – 14-літніх фронтовиків. Бачив і студентські сотні, в них усіх моїх товаришів із шкільних лав. Вулицями переїжджали батареї, стежі уланів, переходили діти з крісами. Я побачив не військо, а народ і тоді тільки зрозумів, що значить «народ під зброєю». То не були жарти, проти нас не стояло військо, але народ”.
І ще один спогад з майбутньої нашої книги. Це уривок із книги “Під щитом Марса” колишнього семінариста Гаврила Гордієнка з Олександрівська (тепер м. Запоріжжя) про самокатну сотню 2-го Запорозького полку військ Центральної Ради. Спогади Гаврила Гордієнка історик Лев Шанковський назвав “вершком об’єктивності”. Ось уривок – про перший день Великодня 1918 року:
“Вийшовши з парку, ми опинилися перед хлоп’ячою гімназією, в якій на той час квартирували Українські січові стрільці (прибули в м. Олександрівськ 17 квітня 1918 р. у складі союзного австро-угорського війська. – Ред.)… То були молоді хлопці, мабуть, не на багато й старші від нас, а як на зріст, то й невисокі. Говорили ми про різне, нам імпонувала їхня українська мова, значно краща, ніж була наша на той час.
Вони нас питали, чому ми не у війську, бо ж довідалися, що ми українці й Україна тепер потребує вояків. Ми оправдувалися тим, що ми ще учні й наша пряма повинність вперше (тут: спочатку. – Ред.) закінчити школу, а тоді вже можна буде думати й про військо.
А вони нам на те відповіли, що й вони також учні й перервали своє навчання з тим, що будуть його продовжувати вже після закінчення війни! так просто, ясно й зрозуміло!
Яка мудра відповідь!.. І дійсно правда – перервати науку в школі, вступити до війська, здобути Україні волю, а тоді спокійно собі продовжуй освіту!.. А на другий день ми вже стали вояками Армії Української Народної Республіки!”
На жаль, наша влада не знає історії українського народу, відтак і висновків не робить. Навпаки – у час, коли нам гостро бракує військових, відпускає молодь навчатися в Європу. Чим це може закінчитися, передбачити неважко. Це схоже на диверсію.
Політику ослаблення наших славних ЗСУ треба зупинити!
Тільки український народ може перемогти військо імперської росії.
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
Київ, 28 грудня 2025 р.
На світлинах – Лев Шанковський і Гаврило Гордієнко, неповнолітні учасники Визвольної боротьби.
|
