 6 вересня виповнюється річниця прощання з Ларисою Дармохвал, берегинею Історичного клубу “Холодний Яр”…
Мав приємність познайомитися з пані Ларисою Дармохвал 2012 року, коли виникла ідея вшанувати в Болехові пам’ять мого дідуся – чотаря УСС, скульптора, поета, полтавського козака “кармазинного роду” Михайла Гаврилка, який у лавах УСС у 1915 році звільняв це місто від російської окупації.
Напередодні Світової війни саме в Болехові, гостюючи в письменниці Наталії Кобринської, Михайло Гаврилко натхненно творив свою знамениту Шевченкіану. У 1920 році більшовики спалили мого діда в топці паровоза на станції Полтава.
Найбільше для вшанування Михайла Гаврилка в Болехові зробила пані Лариса Дармохвал. Вона провела вечори його пам’яті, презентації книги Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”, взяла участь у творенні фільму “Стеком і шаблею” (знялася в одній зі сцен, допомагала знімальній групі з харчуванням та ночлігом – разом з Елеонорою Шиян), очолила оргкомітет з побудови пам’ятника Михайлові Гаврилку в Болехові, а в день відкриття пам’ятника, який створив скульптор Василь Ярич, 7 вересня 2014 р. провела велелюдний мітинг та урочисту академію “Нам пора для України жить” – за участю гостей з Києва, Івано-Франківська, Львова, Полтавщини, Закарпаття, Калуша, Стрия, Сколе, Долини та інших міст. Тоді співали кобзар Тарас Силенко з Києва та Галицький академічний камерний хор під орудою диригента Василя Яциняка (Львів). Згодом пані Лариса поставила неподалік пам’ятника меморіальний знак із короткою біографією Михайла Гаврилка.
То як я міг сприйняти вістку про смерть пані Лариси?! Із сумом і глибоким жалем.
10 років пролягло між відкриттям пам’ятника Михайлові Гаврилку 7 вересня 2014 року і відходом пані Лариси 6 вересня 2024 року. І всі ці роки вона так щиро переймалася посмертною славою мого дідуся, що я цього ніколи не забуду!
За день до її смерті, 5 вересня, у Львові, на колишньому Академічному домі, збудованому коштом славного Євгена Чикаленка, Історичний клуб “Холодний Яр” відкрив бронзовий горельєф Михайла Гаврилка (скульптор Ігор Семак). Так хотілося сповістити пані Ларису, що ми з Романом Ковалем не припиняємо нашої спільної праці. Але…
Моя родина ще з княжих часів живе в Галичині – спочатку в Галичі, а згодом у Львові, я досить добре знаю нашу історію. Знаю наших героїв, а також нашу ганьбу – запроданців, колаборантів, зрадників.
Тому як вияв Божої ласки я сприйняв дружбу з пані Ларисою. Це феноменальна людина! Високодуховна патріотка, інтелігентна, діяльна і креативна у своїх діях, чесна, освічена і жертовна.
Маю цілком обґрунтоване переконання, що велику просвітянку пані Ларису Дармохвал маємо зарахувати до плеяди Великих Українок. І маємо за обов’язок достойно вшанувати Її пам’ять, зокрема встановленням меморіальної таблиці на будинку, де вона жила, а також перейменувати одну з вулиць Болехова на вулицю Лариси Дармохвал. Орест АБРАГАМОВИЧ, доктор медичних наук, професор, заслужений професор Державного некомерційного підприємства “Львівський національний медичний університету імені Данила Галицького”, академік Національної академії наук вищої освіти України, заслужений лікар України, професор катедри внутрішньої медицини № 2 ДНП “ЛНМУ імені Данила Галицького”, козак Історичного клубу “Холодний Яр” На світлині – міський голова Болехова Зенон Макота, Роман Коваль, Лариса Дармохвал і Орест Абрагамович. Болехів, 7 вересня 2014 р. 
|
