 Так казав мій син Руслан Стороженко, коли 24 лютого 2022 р. добровільно пішов до ЗСУ захищати Батьківщину…
Народився він 30 квітня 1996 р. в с. Голяках на Канівщині. З дитинства – активний і товариський, щирий, чесний і відповідальний. Любив майструвати. Охоче допомагав по господарству дома. А ще дуже любив рибалити. 5 років сумлінно навчався в Мельниківській школі. Я була його першою вчителькою.
У Голяках і Мельниках – багато джерел і ставків. Там мальовнича природа. Любов Руслана до природи була безмежною. Він розчищав джерела. Це й описав у своєму віршику:
Я люблю своє рідне село,
В якому розчищав джерело… Мій син з великою ніжністю і повагою ставився до тварин і птахів. У дитинстві були в нього різні види папуг, канарейка, хом’ячок, морська свинка. На 5-річний ювілей ми подарували йому великий акваріум із красивими рибками. Все робив сам: воду міняв, годував, їздив зі мною купувати корм. Охоче пас корову, допомагав годувати кроликів і нутрій. А коли хтось із них захворіє, дуже переживав. Разом лікували і виходжували.
У 2007 р. наша сім’я переїхала жити до с. Іванівки Київської області. Руслан був гарним товаришем, любив спорт, охоче грав у шахи і шашки, брав участь у районних та обласних олімпіадах і конкурсах з різних предметів. Посідав призові місця.
Після закінчення 9 класу вступив до Черкаського економіко-правового коледжу на спеціальність “Товарознавство в митній справі”. Здобув авторитет серед студентів та викладачів. Завжди готовий був прийти на допомогу. Мав лідерські якості. Закінчив коледж із відзнакою. Заочно навчався в Полтавському університеті економіки і торгівлі. Магістратуру закінчив за спеціальністю “Підприємництво, торгівля та біржова діяльність”. Переїхав до Києва. Працював на різних роботах, але мріяв відкрити власну справу. І 2021 року Руслан разом зі братом відкрили власну бургерню в Києві.
З 2016-го стає одним з учасників Всеукраїнської молодіжної ГО “Національний альянс”. Її глибоко українська ідеологія була співзвучна його серцю. Руслан брав участь в екстремальних змаганнях “Доброволець” і “Залізняк”, став співорганізатором всеукраїнських теренових ігор “Звитяга” та “Січ – сила і честь” ім. братів Чучупак, молодіжних просвітницьких таборів “Гуркіт” і “Хорунжий”. Був учасником наймасовішої в Україні спортивно-патріотичної теренової гри “Гурби-Антонівці”. На одному із заходів “Національного альянсу” потоваришував із Павлом Наконечним-“Істориком”, співзасновником ГО “Поклик Яру”.
І з 2019-го Руслан відвідував Холодний Яр. Село Мельники на Чигиринщині стало для нього святим місцем. Допомагав розбудовувати військово-патріотичний табір “Поклик Яру”, став вихователем, долучався до військово-патріотичного вишколу. Мені казав: “Приємно спостерігати, як руками нашої команди закинута хата перетворюється на холодноярський куточок для гартування відповідальної молоді. З кожною толокою табір стає привабливішим і комфортнішим”. Руслан узяв собі псевдонім “Творецький”, а друзі називали його “Творцем”.
Болем у його душі відгукувалося занедбання державою української мови, яка, на його переконання, – “мати єдності, батько громадянства і сторож держави”. Саме тому 9 травня 2020 р. створив ГО “Моя мовна стійкість”. Повсюди пропагував українську мову, обстоював її, створив середовище, де кожен, хто хоче перейти на українську, діставав підтримку.
Допоміг ініціативі “Навчай українською” перевести на українську тисячі викладачів гуртків і спортивних секцій, як модератор чату перебував на зв’язку з учасниками з 9-ї ранку до 21.00. Руслан казав: “Щоб робити справу якісно, ти маєш цим жити”. І він цим жив.
Любив подорожувати. Відвідав багато міст Західної України. Побував у Греції і на Кіпрі. З “Істориком” перед війною запланували навколосвітню подорож на серпень 2022 року. Вже й узяли квитки на літак до Аргентини. Планували подорожувати Латинською Америкою, а ще “заскочити” до Антарктиди (на станцію Володимира Вернадського).
Але Росія почала широкомасштабну агресію. І 24 лютого 2022 р. Руслан разом з “Істориком” і товаришами з ГО “Поклик Яру” та “Національного альянсу” добровільно стає до лав ЗСУ. Казав тоді: “Нам випала честь довершити справу предків”. Всі були зараховані в морську розвідку – до 1-го загону 73-го морського центру імені кошового отамана Антіна Головатого Сил спеціальних операцій.
Служив Руслан пліч-о-пліч із друзями, загартованими холодноярським духом. Спочатку завідував дронами, а вже після навчання в Нідерландах виконував бойові завдання на Херсонщині. Мав звання “старший матрос”, служив на посаді старшого оператора. Навіть на війні продовжував координувати роботу свого дітища. Записував відеозвернення до читачів своєї сторінки у ФБ.
19 березня 2023 р., зачищаючи острів Круглик від ворогів, загинув у ближньому бою.
У розквіті сил пішов із життя щирий українець, люблячий син і брат, найщиріший друг, надійний побратим! Його подвиг не забуто. Руслан Стороженко – лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно), “Почесний громадянин Миронівської громади” та “Почесний громадянин Корсунь-Шевченківської громади” (посмертно). А 4 жовтня ц. р. в Холодному Яру, на Меморіалі козакам-добровольцям, йому буде споруджено пам’ятник – поруч із його другом – Павлом Наконечним-“Істориком” та іншими борцями за Самостійну Україну.
З 2018 р. я проживаю в м. Корсуні-Шевченківському. Тому й місце спочинку мого сина на Алеї Героїв у цьому місті. Спочивай, сину! Я люблю і пишаюсь тобою! Світлана СТОРОЖЕНКО 
|
