А стане сили – проживи так!”
Щиро дякую президентові нашого чудового клубу за те, що він познайомив мене з Артемом Лоїком і його поезією. Тут мені пригадується думка італійського поета Алессандро Пріореллі: “Ми є особами, яких зустрічаємо”. Уже з першого, короткого, спілкування я впевнився, що зустрів великого поета. Про буття якого я навіть не чув.
Читаю подаровану Артемом книгу “Корінь” і насолоджуюся кожним рядком! Впустивши до свого серця новий вірш Лоїка, хочеться одразу перечитати, затримати – з радісною насолодою – біля серця.
Ще раз перечитав, відчув його маланюківський смак, відклав, зробив паузу, і знову як магнітом притягує – вражає все: і думки, і розуміння правдивої історії України; пошук і знаходження рим – живих, не вимучених, рим, які вже самі говорять, а точніше – кричать!
“Читати Лоїка – це з насолодою дегустувати терпке поетичне вино”, – сказав Роман Коваль, уражений, як і я, глибиною і вишуканістю невідомого досі поета.
А як Артему вдалося возвеличити літеру “Ї”!
Ми б’ємось за літеру “Ї” скільки літ…
Я ЛоЇком був і я ЛоЇком буду!
Крапки у крові, ви навічно мої!
У слові краЇна ми в літері “Ї”.
Мені щастило на неординарних людей. Їхні думки, принципи, поведінка передавалися мені, я всмоктував їх, насолоджувався, ставав мудрішим і кращим. Подружіться з Артемом – і ви відчуєте, скільки в ньому світла і добра.
Про поетичні перлини Артема Лоїка скажу так: важко перервати читання, одразу ж починаєш сумувати за тим, що читав. Таке почуття має закоханий, коли настає навіть коротка розлука з коханою, почуття, що він із нею ще не набувся і він сумує.
Вірш “Корінь” – про Україну, її сутність, ідентичність, про народ загалом і кожну людину зокрема. Але не про “пустих істот”! Ось декілька строф:
Цей корінь – як фундамент особистості,
культурний пласт і вічний каламар!
Цей корінь якщо виросте, то виросте!
Гілками залоскоче тіло хмар!
Лиш дайте йому вчасно вирости,
не затопчіть у хаотичнім танці,
бо ці багатотисячні хрести –
божественне шиття на вишиванці
Святої, сотворенної землі…
Рости і тільки! Ось чого нам треба!
Людьми ставати із пустих істот.
І дерево дістане аж до неба,
і яблуко вже зірве сам Господь!
В Артемових віршах згадки і посилання на наших предтеч – Сковороду, Котляревського, Шевченка, Маланюка, Стуса, Симоненка, Світличного – природні. Ось він цитує Василя Симоненка:
Бо величі справжній не треба
спиратись на плечі нікчем.
А вірш “Після Маланюка” має таке завершення:
Будуй фундамент і рости!
Традиція. Культура. Мова!
Й коли згорять твої листи –
і з попелу, і з пустоти
воскресне Фенікс твого слова!
Серед письменників побутує такий вислів: “Пиши як живеш, а живи як пишеш”. Поет Лоїк так і творить: живе як пише, а пише як живе – так, як це робили славні прабатьки. Артем сповідує сформоване ним кредо:
Пиши вірші як Маланюк!
А стане сили – проживи так!
А ще Артем неперевершено виконує власні пісні – молодь та й ми, літні козаки, зачаровуємося ними. Приймімо ж із приязню – і радістю! – друга Артема Лоїка! Впустіть його поезії до свого серця!
Прошу сприйняти цю рецензію (очевидно, першу у творчому горінні Артема Лоїка) як мою рекомендацію прийняти поета Артема Лоїка до Національної спілки письменників України.
Владлен КОВТУН, член Національної спілки письменників України,
козак Історичного клубу “Холодний Яр” |
