…Навесні 1919 р. отаман Трифон Гладченко, сховавшись під чужим прізвищем, став “червоним” комендантом станції Чаплине. “Більшість москалів, що звертались до нього як коменданта, він розстрілював, ніби за зраду революції. Часом десятки розстріляних лежали під великим будинком депо”. Ці розстріли спричинили підозру, і Гладченко мусив зникнути.
За місяць він уже працював конторником на іншій станції...
Якось, коли він відпочивав удома, а дружина поралась по господарству, рипнули двері й до хати увійшло троє.
– А-а-а, вот каґда ми тєбя нашлі, – радісно сказав один.
– Пусть пєрєд смєртью виспітся, – пожартував інший і, не звертаючи уваги на дванадцятилітнього хлопчика, який тихо бавився в хаті, поліз до столу, шукаючи документи та зброю.
Несподівано малий козак, вихопивши в батька з-під голови маузер, почав стріляти. І стріляв добре: двоє червоних, смертельно поранені, впали на підлогу. Лише одному пощастило вискочити з хати.
Батько від пострілів прокинувся, схвильовано поцілував сина:
– Молодець, синку, так їм і треба!
Все єство отамана бриніло від щастя життя і бажання помсти.
– Треба тікати! – така була думка дружини.
Збентежена смертельною небезпекою, що нависла над її родиною, вона раз за разом повторювала:
– Що ж тепер буде?! Що ж тепер буде?!
– Нічого! Пронесе! – твердо відказав Трифон Гладченко.
Та недаремно хвилювалася вірна дружина: вже за кілька хвилин відділ червоних обсадив подвір’я.
– Сдавайтєсь! – кричали з-за рогу червоні окупанти, боячись, одначе, близько підходити.
Відповіддю їм були постріли.
Бій тривав, аж доки не стемніло. Нарешті стрілянина ущухла...
Під ранок, проклавши собі дорогу гранатами, родина Гладченків зникла. Роман КОВАЛЬ На світлині – отамана Трифон Гладченко. Дж.: Коваль Р. Любов і ненависть Трифона Гладченка // Коваль Р. Багряні жнива Української революції. Видання друге, виправлене і доповнене. – Київ: Діокор, 2006. – С. 232 – 233 та вказані там джерела. “Подєбрадський полк” Армії УНР ЖАБКО-ПОТАПОВИЧ Левко Савович (18.06.1890, м. Чигирин, тепер Черкаської обл. – 18.11.1975, м. Вільмінгтон, шт. Делавер, США). Учитель, військовий і релігійний діяч, поет; учитель Проскурівської жіночої гімназії, персональний ад’ютант командувача Окремого корпусу кордонної охорони Олександра Пилькевича (1920), редактор журналу “Післанець правди”, президент Всеукраїнського євангелістсько-баптистського братства; звання – сотник Армії УНР. ГОРБАТЕНКО Іван Семенович (22.06.1895, м-ко Веркіївка, тепер с. Вертіївка Ніжинського р-ну Чернігівської обл. – після 07.1924). Хорунжий 1-ї Сірої дивізії, сотник 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ, Юрій ЮЗИЧ
Енциклопедія Визвольної боротьби “«Подєбрадський полк» Армії УНР”
Цифрова колоризація – Тарас Гладенький. 
|
