 Свята неділя. 18 травня 2025 року. Меморіал козакам-добровольцям у Холодному Яру. Біля пам’ятників і могил Георгія Тарасенка та Андрія Лугового – почесна варта.
Усе стихло – лунає прощальна мелодія “Був у мене один товариш”, яку любив Андрій Жованик, Герой України, увічнений на меморіалі.
Роман Коваль відкриває ХХХ вшанування героїв Холодного Яру.
Лунає Гімн України.
“Вмираємо за Україну з чистим сумлінням”, – такі були прощальні слова Петра Чучупака, начальника штабу полку гайдамаків Холодного Яру. Про це нагадує ведучий. І продовжує: “Так могли б сказати і хлопці, які зійшлися сьогодні в Холодному Яру на цьому меморіалі, – Дмитро Букарьов, Андрій Воробкало, Володимир Карась, Олексій Назарчук, Ярослав Стрілець, Володимир Любуня, Олег Собченко, Юрій Дадак, Юліан Матвійчук, Денис Антіпов, «Да Вінчі», Тарас «Хаммер», Андрій Жованик, Олексій Рубцов, Олександр Пастух, Віктор Шарий, Георгій Тарасенко, Андрій Луговий.
П’ятеро з них – Герої України. Але головне – їхні діла, головне, що ці хлопці стоять поруч із братами Чучупаками, Юрієм Горлісом-Горським, Петром Болбочаном, Романом Шухевичем, Максимом Залізняком”.
Перші квіти до монументів поклали рідні полеглих та офіційні особи – начальник Черкаської обласної військової адміністрації генерал-майор Ігор Табурець, заступник командира 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Дмитро Климчук, віцепрезиденти Історичного клубу “Холодний Яр” Леся Островська, Богдан Легоняк, голова Черкаської районної військової адміністрації Валерія Бандурко, міський голова Черкас Анатолій Бондаренко та командир Окремого полку зв’язку ССО Вадим Вінярський. Лунає пісня на слова Тараса Шевченка “За байраком байрак” у виконанні Світлани Мирводи.
Голова Синодального управління військового духовенства митрополит Іоан, митрофорний протоієрей Василь Циріль та інші священники освячують пам’ятники полковникові Дмитру Букарьову, командирові мінометного розрахунку 9-го Окремого стрілецького батальйону ЗСУ Андрієві Воробкалу, козакові 142-го центру ССО Володимиру Карасю, командирові відділення 5-ї ОШБр Олексію Назарчуку, старшому матросові ССО Ярославу Стрільцю та добровольцеві полку “Азов” Володимирові Любуні. Лунає сальва – це салютний розрахунок 93-ї ОМБр “Холодний Яр” вшановує полеглих.
Промовляють Ігор Табурець, Дмитро Климчук, Валерія Бандурко, Анатолій Бондаренко та Юрій Ботнар. Роман Коваль оголошує, що до ХХХ вшанувань Історичний клуб “Холодний Яр” заснував нагороду “Лицар Холодного Яру” – за звитягу і вірність. У статуті відзнаки зазначено, що нею нагороджуються “За лицарське служіння Україні та вірність визвольним ідеалам полку гайдамаків Холодного Яру”. Усього виготовлено 12 нагород.
Напередодні в Мельниках Історичний клуб “Холодний Яр” відзнакою № 1 “Лицар Холодного Яру” нагородив (посмертно) Василя Чучупака, командира полку гайдамаків Холодного Яру, відзнакою № 2 – Романа Коваля, відзнакою № 3 – Богдана Легоняка. Були нагороджені також ветеран 49-го ОШБат “Карпатська Січ” Сергій Щербина та командир роти 135-го батальйону 114-ї бригади Ігор Гаврищишин. На пам’ять про Василя Чучупака та його славних гайдамаків Володимир Гонський виконав стрілецьку пісню “Подай, дівчино, руку на прощання”.
Лише стихла мелодія, Роман Коваль вручив відзнаку “Лицар Холодного Яру” рідним полеглого десантника Ілька Гайдука-“Чучупаки” (сержанта 25-ї Окремої повітряно-десантної бригади, лицаря ордена “За мужність” III ст., козака Історичного клубу “Холодний Яр”). Нагороду прийняли мати героя – Надія Гайдук, яка приїхала з Кривого Рогу, сестра Іляна Гайдук і племінниця Анна Віскаліна. “За лицарське служіння Україні та вірність визвольним ідеалам полку гайдамаків Холодного Яру” посмертно нагороджено Юрія Дадака-“Руфа”, стрільця 24-ї ОМБр ім. короля Данила, поета, ідеолога мілітарної рок-сцени України. Зі Львова приїхала його родина. Нагороду прийняли батько Роман Дадак, дружина Ірин Дадак і донечка Катруся. На честь Юрія Руфа Сергій Василюк виконав пісню на його слова “Новий світанок”, а Катруся з почуттям зачитала вірш свого батька “Мова”.
Дев’ятилітня дівчинка стала для всіх відкриттям. “Ніякого страху перед велелюдною аудиторією, – зазначив Сергій Василюк, – і сталево вивірені інтонації, успадковані від батька, викликали щире піднесення, усмішку радості й вояцьку сльозу. Відчувалося, що Юрій Руф був незримо з нами”.
А ось, що написала Ірина Дадак, Юркова дружина: “Мала честь бути на XXX вшануваннях Героїв Холодного Яру разом із батьком Юри та нашою меншою донечкою Катрусею. Юру посмертно нагородили відзнакою «Лицар Холодного Яру». Юра жив і боровся за Україну і словом, і зброєю. Його серце билося в ритмі нашої історії, а дух був справді лицарським. Такі вшанування – це не лише пам’ять, а й дороговказ для майбутніх поколінь!!! Дякую організаторам за це зворушливе дійство. Дякую за зустрічі, обійми, знайомства – нові й давно очікувані. Холодний Яр живий! Справа Юрія Руфа живе! Попри все! Слава Україні!”
Відзнакою “Лицар Холодного Яру” Роман Коваль нагородив посмертно і Юрія Мороза-“Лютого”, молодшого сержанта Сил тероборони, лицаря ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно) та “Залізного хреста заслуги” (найвищої нагороди Спілки української молоді), козака Історичного клубу “Холодний Яр”. З Києва приїхали батько Андрій та брат Дмитро Морози. Вони й прийняли нагороду.
Відзнакою “Лицар Холодного Яру” нагороджено також Олексія Назарчука-“Фріца”, козака Окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ”, молодшого сержанта 5-ї Окремої штурмової київської бригади. Олексій загинув 9 жовтня 2024 р. на Донеччині. 10 листопада 2024 р. його прах розвіяно в Холодному Яру над Меморіалом козакам-добровольцям.
Із Кропивницького приїхали Олексієві батьки. Нагороду прийняли мати Алла Русаченко і батько Олександр Русаченко. Свідками урочистої події стали також дядько Анатолій Русаченко, сестра Анжеліка Русаченко, брати Євген та Олександр Русаченки. А промовляв друг “Лев”-“Геноцид”, побратим “Фріца”. “Батьки змалечку виховували Олексія на прикладах звитяги холодноярців, возили його на ці святі місця, – сказав він. – Уже з дорослим «Фріцом» я їздив до Холодного Яру позичити сили і натхнення до війни. В сучасному українському війську «Фріц» сам став надихаючим символом – він сміливо брався за завдання, які інші вважали неможливими, та втілював їх у дійсність”.
“За лицарське служіння Україні та вірність визвольним ідеалам полку гайдамаків Холодного Яру” нагороджено (посмертно) Павла Наконечного-“Історика”, старшого матроса 73-го центру ССО ЗСУ, вчителя історії, виховника, співзасновника громадської організації “Поклик Яру”, лицаря ордена “За мужність” ІІІ ст., якому Роман Коваль хотів передати свій холодноярський спадок… Із Черкас приїхали Павлові батьки – мама Світлана та батько Юрій Наконечний. Вони й прийняли нагороду.
Журналістка Тетяна Калиновська з Кропивницького у своєму дописі зазначила, що “сім’ї загиблих синів обіймаються й родичаються”. Їхнє горе стало спільним, об’єднало й поріднило – хоч досі вони й не були знайомі. На Меморіалі козакам-добровольцям відзнакою “Лицар Холодного Яру” нагороджено також козаків Історичного клубу “Холодний Яр”, які продовжують боротьбу, – командира батареї 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Юрія Ткаченка-“Горизонта” та Сергія Бойка, стрільця добровольчого батальйону “ОУН” (у 2014 – 2015 рр.) та ОДЧ “Карпатська Січ”, гранатометника роти вогневої підтримки 5-ї Окремої штурмової київської бригади. Сергій двічі поранений. Дістав він і дві контузії. І на меморіал піднявся, опираюсь на милиці, – відпросився на день зі шпиталю. Його вітали особливо тепло.
Усі нагороджені або їхні рідні чи побратими зверталися зі словами подяки до козаків і козачок, яких зібралося на пантеоні кілька сотень. На пам’ять про полеглих Сергій Василюк виконав пісню “Мчать козаки” (слова і музика Василя Лютого). У вогні,
У диму,
У крові,
Кращі з нас відходять друзі.
І стоять
Тіні їх,
Постаті
Високо в небеснім лузі. На відкриття пам’ятника полковникові Дмитру Букарьову-“Білотуру”, який загинув 28 липня 2022 р. в Оленівській колонії, з Черкас приїхали його мама Лариса Букарьова, сестра Тетяна Лісова, племінник Дмитро Лісовий, дядько Микола Дараєв, тітка Наталя Дараєва і Любов Дзенглюк, тітка з Хмельницького.
Від імені родини слово взяла сестра Тетяна Лісова, а від імені частини, де служив “Білотур”, – лейтенант та історик Владислав Дутчак-“Доцент” і Едуард Юрченко, представники 1-го армійського корпусу “Азов”.
Із Греції не змогла приїхати на вшанування свого сина Андрія Воробкала-“Грека” його мама Оксана Сирігос. Але прибули батько Станіслав Воробкало, дідусь Петро Гурін, бабуся Ольга Гуріна, тітка Олена і дядько Сергій Тупиці та Андрієва кохана Ірина Удод.
“У середині березня 2023 р. Андрій Воробкало дістав відпустку, – сказав Роман Коваль. – Хотів поїхати до Ірини й освідчитися в коханні. Уже сів у потяг – але пролунав телефонний дзвінок командира, і мусив повертатися. Відпустку скасували. Точка призначення – Бахмут... Остання точка призначення”.
“Вшанування, – сказала Ірина, – це не лише пам’ять про минуле, це про нашу відповідальність за теперішнє і за майбутнє. Адже подвиги полеглих героїв не мають бути забутими. Серед цих героїв і мій Андрій – воїн, людина неймовірної сили духу та невпинної жаги до життя. Він був надійною опорою для своїх побратимів та прикладом для всіх, хто його знав. Він завжди всміхався. Та знаходив сили мотивувати інших. Важливо, щоб його діяння мали продовження – у перемозі. «Нехай любов до рідної землі буде нашим щитом, а наші знання – мечем», – казав він”.
З Києва приїхали вшанувати сина, Володимира Карася, його батьки – Людмила і Василь, а з фронту – брат Євген Карась, майор, командир батальйону № 413 “Рейд”. Євген і промовляв.
Вшанувати Ярослава Стрільця-“Тяжа” прилетіла з Ісландії його мама Лариса Стрілець, приїхали хрещена мама Ярослава, земляки із с. Вергуни, тренер Ігор Дмитраш, Геннадій Дьомін (заступник командира частини, де служив Ярослав). Пані Лариса розповіла біографію сина, а Геннадій Дьомін нагородив героя орденом “За мужність” ІІІ ст. та відзнакою 73-го центру ССО. Палко виступив учень “Тяжа” “Нацик”, а боєць батальйону “Центурія” “Єретик” із почуттям прочитав “Молитву українського націоналіста”. Її з ентузіазмом повторили з пів сотні вояків 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Переважно це були козаки спецпідрозділу “Алькатрас”, сформованого з колишніх в’язнів. Їхні обличчя були зосереджені, заряджені, повні агресивної снаги. Здавалася, що вони ось-ось розрядять свої автомати в російських окупантів.
А Роман Коваль уже розповідав про Володимира Любуню, сина Василя Любуні з Вінниці. Обидва учасники вшанувань героїв Холодного Яру. Володимир з п’яти років брав участь у вшануваннях героїв Холодного Яру, а в 13 років уже освячував зброю в Холодному Яру, на берегах Гайдамацького ставу. Він привертав до себе увагу: серйозний хлопчик зі справжньою зброєю. Було зрозуміло, що все це праця його батька Василя – козака Вінницького полку ім. Івана Богуна. У лютому 2022 р. Володимир і Василь пішли добровольцями на фронт захищати Батьківщину...
Володимир загинув у с. Тернах Донецької області 21 грудня 2023 року. Було йому лише 20. Батько Василь написав стисло-болісно: “Сьогодні, смертю героя, загинув мій син, моя надія, моя гордість, мій сенс життя”.
Василь Любуня під час вшанувань написав заяву про вступ до Історичного клубу “Холодний Яр”…
Усі батьки були щиро вдячні організаторам вшанувань їхніх дітей. Ось що написала Оксана Сирігос, мама Андрія Воробкала: “Шановний Романе Миколайовичу! Від усього материнського серця хочу висловити Вам найщирішу подяку за ту неймовірну справу, яку Ви здійснили, – за гідне й величне вшанування героїв Холодного Яру, за відкриття пам’ятника не лише моєму синові, а й іншим, хто віддав життя за Україну. Хоча я не змогла бути (з поважних причин), моя душа й серце були там, разом з вами, на тих святих місцях, серед побратимів, серед борців. Я переглядала фотографії та відео, і сльози лилися градом… Але це були сльози не тільки болю, а й гордості – за сина Андрія, за таких людей, як Ви, які не дають забути, які увіковічують. Низький уклін Вам за те, що пам’ять про мою дитину тепер живе в Холодному Яру – символі нескореності й боротьби. Дякую за те, що в цьому святому місці збережена не тільки історія, а й душа нашої новітньої героїки. З повагою і глибокою вдячністю Оксана Сирігос”. Звичайно, що ця подяка й авторам меморіалу – скульпторові Ігорю Семаку та архітекторові Олександру Бучацькому.
На всіх пам’ятниках викарбувані слова героїв. У кожного своя думка, але за всіх висловився Андрій Жованик: “Загинути в бою за Україну – це честь та привілей”…
І ось урочистості дійшли до найвищої точки – освячення зброї борців за Україну. “Останнє публічне освячення зброї в добу УНР, – сказав Роман Коваль, – відбулося в с. Цвітній Чигиринського повіту в серпні 1921 року. Звичайно, священник Федір Іванча за це постраждав – був репресований московською окупаційною владою. Зараз маємо честь – і виняткову преференцію! – продовжити славну козацько-гайдамацьку традицію, яка збереглася в Холодному Яру. Прошу командирів вишикувати своїх козаків перед пантеоном – для посвячення зброї. А голову синодального управління Військового духовенства ПЦУ, митрополита ПЦУ Іоана прошу здійснити чин освячення зброї”.
Це треба було бачити! Радість переповнювала серця – новітні холодноярці, вояки легендарної 93-ї, з усвідомленням історичної відповідальності перед Батьківщиною освячували зброю “на ворога лукавого”!
А завдяки офіцеру ЗСУ Юрієві Ботнару (козакові Історичного клубу “Холодний Яр”) освятили і зброю сучасну – дрони, ударні й розвідувальні, якими наші козаки завдають дошкульних ударів російським окупантам. Таке було вперше в історії Визвольної боротьби!
Ведучий нагадав зворушливі слова поручника Армії УНР Юрія Горліса-Горського: “Коли я впаду... мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце...” І додав: “Тепер ці слова – за поручником Армії УНР Юрієм Городянином – можуть повторити й ті козаки, яких ми сьогодні вшанували”.
На завершення Роман Коваль склав із себе повноваження багаторічного голови оргкомітету: “Це мої ХХХ вшанування. Останні для мене. Далі їх проводитимуть мої товариші. Передаю обов’язки голови оргкомітету вшанування Богданові Легоняку, який живе в Холодному Яру і живе Холодним Яром. Бажаю йому підняти вшанування дорогих нам людей на ще вищий рівень. Щира подяка нашим рідним воїнам, які захищають право нашого народу на буття. Слава Україні!” Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлині 1-ї стор. митрополит Іоан освячує пам’ятники полеглим героям.
На світлині 2-ї стор. – лейтенант 1-го корпусу “Азов” Владислав Дубчак-“Доцент” розповідає про значення книг Романа Коваля у вихованні нових борців.
На початку ХХХ вшанувань дитячий танцювальний ансамбль “Самоцвіти” виконав танок “Козачок”. Кам’янський будинок культури, 16 травня 2025 р. Світлини Григорія Юрика 
|
