Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Отаман Омелян Пасічний


13 травня виповнюється 100 років від дня загибелі отамана

Після смерті отамана антибільшовицького повстанського загону на Пооріллі Петра Самарського-“Красіля” повстанці довірили керівництво загоном сотенному Омелянові Пасічному.
Омелян Петрович Пасічний – з роду селян с. Бабайківки Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.). Народився 9 серпня 1887 р. в с. Котовці Новомосковського повіту. У батьків Омеляна – Петра Оврамовича (1846 – 1918) та Наталії Євстратіївни (1854 – 1936) було чимало дітей: Ганна (1874 – 1959), Параскева (1879 – 1955), Домнікія (1881 – 1916), Марія (1884 – 1967), Омелян (1887 – 1921), Порфирій (1893 – 1971), Андрій (1899 – 1982).
Омелян закінчив Новомосковську вчительську семінарію. Вчителював у Бабайківській і Березівській школах. У 1911 – 1914 рр. перебував під слідством за улаштування театру, очевидно українського, у с. Гупалівці. Був головою правління Березівського “Потребительского общества”. Знали його і в Союзі кооперативів Новомосковського повіту. У 1914 р. одружився з Оленою Антонівною. Виховували трійку дівчат: Галину (4.01.1915), Марію (30.04.1916) та Ольгу (1920). До війська пішов восени 1915-го – ратником до 480-ї Катеринославської пішої дружини. У 1916 р. закінчив 4-місячні Одеські військові курси за 1-м розрядом, 12 листопада того ж року був зарахований молодшим офіцером у 409-й піхотний Новохоперський  полк  103-ї піхотної дивізії.
У 1917 р. вибраний від полку членом дивізійного комітету. 30 квітня 1917 р. вже підпоручик – ад’ютант цього полку. Невдовзі – молодший офіцер полкової навчальної команди. Брав участь у боях на Румунському фронті. Полк воював на узбережжі річки Серету. Десь неподалік розташовувався і 6-й Таурогенський полк, де служив земляк Петро Самарський, у повстанському загоні якого згодом Омелян Пасічний став сотенним.
30 липня 1917 р. пораненого Омеляна евакуювали до госпіталю. У грудні 1917 р. нагороджений орденом Св. Анни 3-го ступеня. У січні 1918 р. підпоручик Пасічний повернувся в рідне село. Знову вчителював у Бабайківці й Березівці. У 1920 р., у розпал протистояння повстанських загонів і червоного війська Омелян Пасічний очолив сотню в Бабайківському загоні отамана Петра Самарського-“Красіля”, а на початку вересня 1920 р., після загибелі отамана, заступив його.
Отаман Пасічний мав дар красномовства, словом запалював людей до спротиву більшовицькій владі – й загін поповнювався новими бійцями. Отаман контролював місцевість навколо Царичанки, Бабайківки, Преображенки, Прядівки, Магдалинівки, Дмухайлівки... Активно протидіяв загонам “по боротьбі з бандитизмом”, загонам ЧК, ВОХР, продзагонам. Потім Омелян Пасічний разом з царичанським отаманом Кирилом Коцарем пішов на з’єднання з повстанським формуванням Федора Матвієнка, який біля повітового Новомосковська дошкуляв владі й навіть регулярному червоному війську. Загін (як друга сотня у формуванні Матвієнка) взяв участь у боях за Новомосковськ. Але сили були нерівні – біля повітового центру скопичилося чимало російського регулярного війська. Були тут і прийшлі “сибіряки”. Загін Пасічного розсіяли. Багато повстанців загинуло.
Отаман переховувався в Новомосковську в будинку своєї племінниці – вчительки Фросини Павлівни Пасічної, чоловік якої був членом повітового ревкому Новомосковська, а раніше керував бабайківським сільським партосередком і здобув у селі “авторитетне” прізвисько “Філя”. Отаман сподівався, що поновить зв’язок з побратимами. Особлива надія була на небожа Миколу Павловича Пасічного – брата Фросини, бійця його загону. Він знав, де мешкає сестра. Та наміри отамана перекреслив “Філя” – господар домівки, колишній будьонівець і комуніст із 1919 року.
Омеляна Пасічного заарештували 26 листопада 1920 року. Під час арешту в нього вилучили зброю: браунінг, гвинтівку і “лимонку”.
За Омеляна взялася губернська ЧК в Катеринославі. Шансів на амністію не було: здобути прощення ціною зради побратимів він вважав неприпустимим.
Упродовж довгих місяців слідства в ЧК один за одним надходили листи-прохання про звільнення Омеляна Пасічного. Зверталися дружина отамана, майбутній письменник Іван Андріанович Багмут, Бабайківський комнезам (голова Кирпа і секретар Салкуцан), виконком та загальні збори с. Березівки. У зверненнях – перелік заслуг і чеснот Пасічного як шанованого вчителя і громадського діяча. Громада і місцева влада хотіли взяти земляка на поруки. Слідство не зважило на численні прохання. “Трійка” Катеринославського губЧека у складі Трепалова, Леонюка, Іванова 12 травня 1921 р. засудила отамана до розстрілу. Розстріляли його вже наступного дня.
А загін Самарського-Пасічного знову відродився і під проводом отамана Афанасія Левенця продовжував повстанську звитягу до середини 1921 року.
У бабайківському роду Пасічних було багато вчителів – знаних і шанованих. Авторові прикро, що не вдалося з’ясувати подальшу долю дружини отамана – Олени та його дочок: Галини, Марії, Ольги. На момент розстрілу отамана вони мешкали в с. Березівці. Одночасно з арештом Омеляна Пасічного в листопаді 1920 р. його брат Андрій Пасічний, який брав участь у повстанському русі, назавжди покинув Батьківщину. Із залишками Білої армії він відплив на пароплаві “Решид Паша” до Румунії. У 1922 р. подав заяву в Українську господарську академію в Подєбрадах, але дістав відмову. І все ж вищу освіту здобув…
Інженер А. Пасічний оселився в Чехії, у м. Костельці-над-Орлицею. Був членом Товариства українських інженерів у ЧСР. Єдиною відрадою від печалі на чужині була щемна втіха від співзвуччя назви річки Орлиці з назвою річки дитинства Орілі.
Під час “хрущовської відлиги” Андрій двічі приїздив в Україну до родини. Сина назвав Омеляном – на честь загиблого брата-отамана. Помер у 1982 році. Похований у м-ку Шумперку. Був відомим підприємцем і вченим у галузі свинарства. Публікував наукові доробки.
Племінниця отамана Фросина Павлівна в 1937 р. була засуджена до 8 р. концтаборів як дружина “ворога народу”, а сам “ворог народу” “Філя” після арешту отамана Омеляна Пасічного зробив блискучу кар’єру в органах УГБ НКВД, яка обірвалася розстрілом у 1937 році. Фросина Павлівна відбувала термін на Колимі, страждаючи від розлуки з дітьми. Небіж отамана, Микола Павлович Пасічний, після розпуску Бабайківського загону був серед наближчого оточення отамана Левченка, який призначив його комендантом 3-го району Кобеляцького повіту. Микола Пасічний продовжував боротьбу проти радянської влади до 1923 року. Піддався на “амністію”, але московська влада в 1929 р. засудила його до 10 років концтаборів. Рідний брат Омеляна Пасічного, Порфирій, у 1941 р., на самому початку війни, був мобілізований до війська. Всю війну пройшов техніком-інтендантом 1-го рангу при госпіталі ВГ 100/22.
Омеляна Пасічного досі не реабілітовано. А минуло вже 100 років від його загибелі.
Вічна пам’ять повстанцям – носіям козацької звитяги!

Руслан КАРПЕНКО



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ