Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Мій прадід воював за Україну


Розповідь про свого прадіда Онуфрія Кунця я підготував на основі “кримінальної справи”, заведеної в 1937 р. (зберігається в Державному архіві Черкаської області). Розумію, що факти життя і боротьби мого прадіда могли бути перекручені слідчими НКВС та й ним самим – у надії, що, приховавши правду про участь у Визвольній боротьбі, збереже життя собі, однодумцям, рідним та близьким.
Онуфрій Антонович Кунець народився в сім’ї хлібороба 26 червня 1887 р. в м. Шполі (тепер Черкаської обл.). Закінчив початкову школу. У 1906 р. був забраний у російську армію. 1916 року закінчив Київську школу прапорщиків за піхотним фахом…
Восени 1918 р. в лавах армії Директорії взяв участь в антигетьманському повстанні. У м. Шполі було створено комендатуру, у якій функціонував штаб. Комендантом став прапорщик російської армії Мефодій Дмитрович Коцюрба, його помічником – прапорщик із Чигирина Іван Іванович Шорубалко (наша газета раніше писала про нього. – Ред.). Коцюрба наказав Онуфрію Кунцю сформувати стрілецьку сотню та призначив його командиром. Першим бойовим завданням було знищення підрозділу німецьких військ, які дислокувалися в м. Шполі.
У той час німці здійснювали марш зі Шполи до Звенигородки Лозоватською дорогою. На одному з насипів Онуфрій Кунець зробив засідку. І німецький піхотний загін потрапив під вогонь. Внаслідок несподіваної атаки (німці не встигли розгорнутися в бойовий порядок) противник втратив 14 осіб, до 50 осіб було поранено. Рештки німців врятувалися втечею через найближчі села, зокрема с. Топильне.
Того ж дня з власної ініціативи Кунець сформував загін із 30 осіб, з яким прибув на залізничну станцію Сигнаївка, де від телеграфіста Кулинича дізнався, що на залізничній станції Цвіткове стоїть ешелон із німецькими військами. Кунець використав хитрість: надіслав телефонограму німецькому командирові, у якій наказав здати зброю, інакше їх буде знищено артилерійським вогнем бронепоїзда (якого насправді не було). Ризикуючи, Кунець прибув зі своєю групою на ст. Цвіткове. План спрацював: німецький комендант віддав наказ скласти зброю, а потяг з обеззброєними німцями вирушив на захід.
Під час служби в армії Директорії сотенний Онуфрій Кунець активно вів боротьбу з комуністичними агентами, пропагандистами, а також експропріював продовольство на потреби українського війська. Тим, хто відмовлявся допомагати УНР, погрожував розстрілом.
Комуністи ненавиділи його. Під час експропріації цукру на Шполянському цукровому заводі на потреби Армії УНР прокомуністичний директор Абрамов підбурив робітників чинити опір. Кунець налякав Абрамова розстрілом, однак подарував йому життя. У майбутньому цей гуманізм призвів до трагічних наслідків…
За денікінців Кунець служив у Шполянській комендатурі, відповідав за боротьбу з комуністичними агентами. Разом з ним служили прапорщики Котляревський і Сенічур із с. Водяного, прапорщик Горох із с. Товмача, прапорщик Мединський із с. Мокрої Калигірки; підпоручик Луценко (вчитель), прапорщик Лебеденко та прапорщик Килимистий – усі троє з с. Василькова.
Комендатура містилася в приміщенні нинішньої державної служби надзвичайних ситуацій (у народі “Каланча”). У протоколі допиту Кунця зазначено про цікаву подію осені 1919 р.: з боку с. Лебедина на Шполянську комендатуру та на загін білогвардійців на залізничному вокзалі здійснив напад невідомий підрозділ, який розгромив комендатуру, вбив та поранив кілька десятків білих та викрав сейф із банку (тепер це аптека у Шполі на вул. Соборній навпроти дитячого садочка). Про свою роль у цій пригоді Кунець не зазначив, а вона могла бути. Після захоплення Шполи більшовиками Кунець повернувся до сільськогосподарської праці...
У час непу Онуфрій Кунець зумів надбати значні земельні запаси, мав велику рогату худобу й кошти. Після згортання непу Кунець здогадався продати все майно. Коли червоне бидло прибуло до нього “розкуркулювати”, то активістів очікувало розчарування, бо забирати не було чого. Кошти ж він приховав, чим роздратував злодіїв.
У 1937 р. Онуфрію пригадали його “злочини”. Проти нього “свідчив” колишній директор цукрового заводу Іван Григорович Абрамов, якому сотенний Кунець колись подарував життя. “Свідчили” також Дмитро Олексійович Каландирець і Павло Семенович Дашковський, автори доносу. Кунця заарештували. В обвинувальному висновку було вказано головні “гріхи” О. Кунця: те, що він зазначав у розмовах цим покидькам. Ось думки Онуфрія Кунця, які він висловив запроданцям.
1. Павлові Дашковському сказав: “Більшовики тримаються з допомогою військової диктатури, яка найближчим часом буде знищена. Вони знущаються над народом, набудували тюрем по всій країні і катують у них тих, хто прагне обстояти свої законні права. Я надіюся, що в майбутній сутичці ти визначишся і будеш захищати незалежну Україну та її народ і твоя рука не здригнеться, коли потрібно буде розправлятися над грабіжниками-комуністами й помститися їм за знущання над українським народом”.
2. Дмитрові Каландирцю говорив про неминучість війни між СССР і “західними державами”.
3. Іван Абрамов розповів про “злочини” Кунця в 1918 – 1919 рр., про те, що він погрожував його вбити.
Після цього постановою трійки НКВС від 22 вересня 1937 р. О. Кунця засуджено до розстрілу із конфіскацією всього майна. Вирок виконано 2 жовтня 1937 р. о 2 год. 50 хвилин у Черкаській тюрмі.
Його дружину Серафиму мали намір відправити до Сибіру, а малолітніх дітей Зінаїду (моя бабуся), Сергія та Григорія віддати до дитячого будинку, однак, імовірно, кошти, які Онуфрій приховав від продажу свого майна, були використані для хабаря, тож сім’ю не зачепили.
Я пишаюся своїм прадідом, учасником боротьби за Українську державу.

Олександр МІЦКЕВИЧ
м. Черкаси
Про автора. Олександр Міцкевич у 2014 – 2016 рр. у складі 14-го Окремого мотопіхотного батальйону “Черкаси” воював у Волновасі, Гранітному, Старогнатівці. У 2016 – 2020 рр. служив у 72-й Окремій механізованій бригаді ім. Чорних запорожців в Авдіївці, Промзоні, на шахті Бутівка, у Верхньоторецькому, на Світлодарській дузі та в Попасній. У лютому 2020 р. перевівся до Черкаського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де тепер служить. Радіємо, що традиції боротьби за волю України в родині не перервалися. Козакам слава!
На світлині Онуфрій Кунець та його правнук Олександр Міцкевич.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ