Кандидат історичних наук, довголітній член Історичного клубу “Холодний Яр”, Національної спілки журналістів України, товариств “Просвіта” та “Меморіал” ім. Василя Стуса Кость Завальнюк скромно відсвяткував полудень віку в колі родини Уже 50 років за плечима Костянтина Завальнюка! Як же плідно він прожив оці піввіку! Скільки книг написав, скільки славних імен повернув рідному народові! Тихий і делікатний у житті, хоробрий і безкомпромісний на полях історичних битв, він завдав багато ран ворогам нашим, які хотіли відібрати у нас історичну пам’ять.
Прийшов у світ Костянтин у старовинному селі Комарів на берегах Бог-ріки (так називали її козаки, так її величають місцеві мешканці й тепер) 19 лютого 1963 року. Пізніше родина переселилася до сусідніх Юрківців. Природа в Юрківцях лишилася майже недоторканою через те, що великі автотраси проклали десь далеко. На скелястих пагорбах і досі вільно ростуть чебрець та м’ята, посміхаються червоні суниці. А скільки принад у лісі!.. Уже в наш час стало відомо, що далекого 1600 року перші оселі тут збудували брати Завальнюки.
Але в цей благословенний край прийшли чужинці… Давні назви сіл (Комарів та Юрківці) вони безцеремонно змінили на Урожайне та Лани – окупантам усе в голові було перетворити Україну на “житницю Росії”! Все ж місцеві продовжують називають свої села по-рідному.
Он серед річки видно рештки млина… Ніби романтично, але чому його розібрали?.. У добу СССР не можна було говорити про Голодомор. Усе ж рідні стиха розповіли Костеві про цю народну трагедію. Розмовляв він і з односельцем, який колись “служив у Петлюри”. – Добре то було військо! – казав дідусь і згадував свого коня в “яблуках”... У навколишніх селах багато людей закохані у старовину. Чи не кожен розкаже про підземні ходи, скарби, козацькі люльки та затоплені гармати. Перлиною села Селище Тиврівського району Вінницької області є старовинна вежа Черленківського замку, яка гордо височіє над крутим берегом Бог-ріки, позираючи на всі боки широкими гарматними бійницями. Саме в цьому селі навчався у школі наш, уже сивочолий, товариш. Любов до України виникла природно – бо жив серед українців, які шанували козацтво. В цих краях добре пам’ятають Данила Нечая, його останній бій у містечку Красне. Є люди, які доглядають за могилою цього славного козака “серед степу широкого”... Чи дивуватися, що Костянтин продовжив навчання на історичному факультеті Вінницького педагогічного інституту, а потім вісім років працював учителем історії та географії у колись козацькому селі Черемошне Тиврівського району…
З дитячих літ Кость захоплювався науковою фантастикою. До душі прийшлися йому книжки Олеся Бердника, особливо “Стріла часу” (1962), “Чаша Амріти” (1968), “Зоряний корсар” (1971).
Уже у шкільні роки дізнався Костянтин про існування цензури. Коли він удруге звернувся до бібліотеки по “Стрілу часу”, то з подивом дізнався, що книгу вилучено, а йому не варто про неї більше запитувати. Вже в наш час стало відомо, що 13 серпня 1976 року, напередодні нового навчального року, вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР №31 з приміткою: “Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)”.
В інституті романтичний потяг до таємничого не згас. Перший урок конспірації теж пов’язаний з іменем Олеся Бердника. Якось Костянтин привселюдно запитав у професора Миколи Кравця, чи той читав Олеся Бердника. Несподівано викладач показав кулак і з притиском сказав: “Я тобі почитаю!..” А потім наодинці сказав, що про таке треба питати без свідків. Як виявилося, Микола Кравець мав удома чимало книг Олеся Бердника.
Дитяче захоплення фантастикою привело Костя Завальнюка до написання книг про містичні таємниці світу: “Земні сліди “Зоряних воєн” (2006)”, “Між Небом і Землею” (2007, у співавторстві з Т. Стецюк), “Люди і боги давньої Франції” (2012, у співавторстві з Т. Стецюк).
Велике враження на Костя Завальнюка справили поїздки на Хортицю, до Холодного Яру, Буші та Кам’яної Могили під Мелітополем. Історик вважає, що в світі, в тому числі й в Україні, існують “місця сили”, які впливають на долю народів, і викарбовують феноменальні риси характеру окремих особистостей.
Перша книжка Костянтина Завальнюка про подільських повстанців 1917 – 1920-х років “Лицарі волі” (2000) стала сенсацією. А скільки потім їх було! Ось деякі назви книг: “Трагедія отамана Волинця” (2002, у співавторстві з Романом Ковалем), “Останній із визначних Щеньовських (Черленківська минувшина)” (2004), “Життя в ім’я України” (2005), “Провісники волі” (2005), “Отаман-галичанин Іван Голуб” (2007, у співавторстві з Т. Стецюк), “Як на вільне, на радісне свято...” (2007, у співавторстві з Т. Стецюк), “Червоний смерч над Поділлям” (2008, у співавторстві з Т. Стецюк), “Незламні. Ямпільці в обороні державності: 1917 – 1925” (2009, у співавторстві із С. Борсуковським), “Яків Гальчевський у документах” (2012, у співавторстві з Т. Стецюк).
Костянтин Завальнюк охоче ділиться віднайденою в архівах інформацією, радо консультує істориків та краєзнавців... Найбільше радіє Кость, коли йому вдається віднайти нові штрихи до біографій видатних земляків-українців – Якова Гальчевського, Ананія Волинця, Якова Шепеля, Володимира Мачушенка, Семена Ільницького, Матвія Цимбалюка, Іполита Годзиківського, Миколу Леонтовича... 
Бажаємо дорогому другові-товаришу віднайти ще не один козацький літопис, архів повстанських світлин, звернення, листи отаманів та документальні свідчення про страшні злочини Москви!
З радістю повідомляємо, що книги Костя Завальнюка про Визвольну боротьбу на Поділлі в 1917 – 1920-х рр. висунуто Історичним клубом “Холодний Яр” на здобуття цьогорічної премії ім. Юрія Горліса-Горського.
Довгих творчих літ Вам, пане отамане землі Подільської! Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Тарас БЕДНАРЧИК і Роман КОВАЛЬ
Вінниця – Київ |
