 Масштабним видалося і цьогорічне чергове (традицію започатковано ще 1995 року) вшанування пам’яті отамана Василя Чучупака та його козаків-гайдамаків. Холодний Яр знову зібрав тисячі патріотів з усіх куточків держави. Організаторами вшанувань виступили Історичний клуб “Холодний Яр”, Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, Холодноярська ініціатива, ГО “Вільне козацтво Холодного Яру”, Конгрес українських націоналістів, партія “Батьківщина”, Народний рух України, Національний заповідник “Чигирин”, Асамблея громадянських організацій малого і середнього бізнесу України, громадянський рух “Вільний простір”, музейно-етнографічний комплекс “Дикий хутір”, а також Ігор Гаврищишин, Анатолій Голубович, Анатолій Кучеренко, Олександр Рибалка, Анатолій Дідук та Ігор Сметанський, які здійснили внесок на організацію меморіальних заходів у Холодному Яру, а також дід Карбала із Цвітної, який зі своєї пенсії у 800 грн. віддав 150 грн. на організацію вшанувань полеглих. Відкриваючи пам’ятник полеглим за волю України в селі Соснівка Олександрівського району Кіровоградської області, Роман Коваль сказав: “Що таке совєтська “власть”, найкраще знали села при залізниці. Не хочеш віддавати хліб – підійде бронепотяг і запалить село гарматами та кулеметами. Пилип Хмара із сусіднього села Цвітна навесні 1920 року казав: “Щодо самого села, то зброї є достатньо, але впливає близькість Знам’янки та Цибулевого із залізницею. На загальне повстання село може піти, або як дуже вже допечуть, або якби хтось гнав уже червоних з України”.
Допекла совєтська “власть” хліборобам Соснівки, піднялися вони на повстання і страшно поплатилися за це. Понад 50 селян порубали червоні на полі перед Соснівкою.
Поля Ващенко зі Скаржинки згадувала: “Дядина Олена, плачучи, запитала мене: “Хочеш дядька побачить?”. Я кивнула головою, і ми пішли на кладовище. Я як глянула – ой Боже мій, скільки їх там лежить! Біля дядька – двоє сусідів. В одного скривавлено все, порубано руки, плечі, лице. Очі відкриті, в них застиг жах. Голови покладені на праве плече, на одній шкурочці держаться. В того, що лежав по правий бік, голову розрубано пополам. Дядька проткнули шаблею, він був весь у крові. Як я це все побачила, то я вже не плакала, а страшенно кричала. Постелили ми в яму рядно, положили всіх рядом і рядном накрили. Так і поховали. Засипати могилу не встигли, бо почався обстріл із бронепоїзда. Могилу засипали аж вночі. Мене на кладовище більше не пускали. А люди ще кілька вечорів збиралися там, бо вдень тільки почнуть хоронить, як із бронепоїзда: гу-гу, гу-гу! Снаряди рвуться – то ближче, то далі”.
Роман Коваль запросив сільського голову Соснівки Ларису Лебідь, автора пам’ятника Дмитра Бур’яна і народного депутата України Тараса Стецьківа розрізати стрічку. Загуркотіли тулумбаси Чорних запорожців, покривало скинено, звучить Гімн “Ще не вмерла Україна”.
“Ви уявляєте, – продовжив Роман Коваль, – підходить бронепоїзд до села, наводить страшні жерла на стріхи і прямою наводкою б’є з гармат і кулеметів… А двох соснівських хлопців більшовики спалили живцем у топці локомотива.
Оголошую хвилину мовчання по невинно убієних земляках наших…”
Пам’ятник освятив Василь Цириль, священик Української православної церкви Київського патріархату. На пам’ятнику – напис: “На пам’ять про хліборобів Соснівки, Дев’ятки, Скаржинки і Тирнавки, які у вересні 1920 р. підняли повстання проти більшовиків і загинули під шаблями червоного ескадрону”. Викарбовано і слова поета Василя Симоненка: “Поля мої! Досвітні таємниці Я відчуваю в плескоті хлібів!” 
Далі виступали письменник Василь Шкляр та представники Холодноярської ініціативи Тарас Стецьків та Андрій Юсов, коштом яких і постав цей прекрасний пам’ятник.
Батько скульптора Дмитра Бур’яна походить з Кіровоградщини, із села, Глодоси, яке 1917 року виставило полк в обороні Центральної Ради. Напевно, і дід Дмитра воював за Україну. Тепер бореться за Україну його онук.
Поетеса Ольга Страшенко, автор великого поетичного циклу про Визвольну боротьбу українського народу в 1917 – 1920-х роках, прочитала вірш про Соснівську трагедію 1920 року. Прямою наводкою били снаряди,
і сіяли трупом дядьки-сіячі,
шаблі їх стинали, гула канонада,
загиблих ховали… не вдень, а вночі.
Ще довго шниряли роз’їзди червоні,
“пабєда” далась – по коліна в крові.
Ось пам’ять нащадків стоїть в обороні
в Соснівці стражденній на вольній землі. Промовляли і голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок, який чимало зробив для відновлення справедливості до борців за волю України, та Олег Островський, отаман Вільного козацтва Холодного Яру.
Співали на честь хліборобів Соснівки кобзарі Тарас Силенко та Василь Лютий, Сергій Василюк та Володимир Гонський, які вже не перший рік вшановують загиблих на Полі смерті під Соснівкою. Заспівав і Василь Панченко.
Далі промовляли Олександр Ромащенко, голова Кіровоградської обласної організації ВО “Свобода”, член Координаційної ради Асамблеї громадянських організацій малого і середнього бізнесу України Ігор Гурняк, організатор автопробігу та Руслан Андрійко, голова Молодіжної організації ВО “Свобода”. 
Роман Коваль на завершення сказав: “Попри героїзм українського народу, не вигнали ми російських окупантів зі своєї землі. Московська влада знову утвердилася на нашій землі. Одразу відновила Москва кріпацтво – під назвою радгоспів та колгоспів. І досі головна вулиця села Соснівки називається Колгоспною. Не іменем великомученика Івана Павловського, уродженця цього села, митрополита Української автокефальної православної церкви, розстріляного в Харкові 1935 року, а символом московського ярма – колгоспів. Звертаюся до сільського голови з пропозицією перейменувати вулицю Колгоспну на вулицю Івана Павловського. Якщо треба наша допомога, скажіть, ми допоможемо. Готові ми й меморіальну дошку виготовити на його пам’ять”.
А завершив вшанування виступ Романа Хмари з Цвітної, керівника Східного загону ВО “Тризуб”. Його прадід, Пилип Хмара, водив у бій за Україну свій Чорноліський полк, в лавах якого, напевно, були й уродженці Соснівки.
Вшанувавши полеглих у Соснівці, громада переїхала до сусіднього села Цвітне, де поклади квіти до монументу отаманові Пилипові Хмарі та його козацтву. На меморіальному мітингу виступили письменники Роман Коваль та Василь Шкляр, Олег Тягнибок, племінник отамана Юрко Хмара, кобзар Тарас Силенко і бард Сергій Василюк.
Делегація Історичного клубу “Холодний Яр” і ВО Свободи” поклала квіти на могилу отамана Чорного Ворона та його козаків у с. Розумівці Олександрівського району Кіровоградської області.
Наступного дня, 30 квітня, у центрі села Мельники Чигиринського району Черкаської області біля пам’ятника Героям Холодного Яру та пам’ятника поручникові Армії УНР письменникові Юрію Горлісу-Горському відбувся меморіальний мітинг.
“Заправляв” на святі традиційно Роман Коваль – президент Історичного клубу “Холодний Яр”, письменник, який повертає із забуття славні імена звитяжців, що боролися за волю України. Виступали на мітингу в Мельниках, освячували прапори і зброю біля Гайдамацького ставу, відкривали Музей історії Холодного Яру на хуторі Буда безліч людей – зі столичного Києва, з хранителя традицій Львова, з приморської Одеси, поліського Чернігова, з усієї Наддніпрянщини, Галичини, Слобожанщини, Сіверщини… Звісно ж – і Чорні запорожці погуділи своїм тулумбасом – старі добрі друзі нашого краю.
Ведучий мітингу Роман Коваль сказав: “Шановні друзі, вітаю вас усіх з національним святом вшанування холодноярських борців за волю України. Нехай енергія, яку нам подарує сьогодні Холодний Яр, трансформується у нашу перемогу, і не тільки на виборах. Мусимо здобути національну державу, інакше який сенс нашого існування. Половецько-хазарська орда мусить битою відступити в донецькі степи. І бадьорість нашого духу, зухвалість і весела усмішка стануть запорукою нашої національної перемоги. Набирайтесь сил та енергії в Холодному Яру, очистіть помисли і стисніть вороже серце у своїх руках! Отамани є, лицарське військо формується, не за горами випробування. Здолавши їх, станемо сильнішими! Слава Україні та тим, хто здобуде для неї волю!”
Після того як настоятель храму Петра і Павла УПЦ КП у Чигирині Василь Цириль благословив меморіальні заходи в Холодному Яру, промовляли Василь Шкляр, голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок, заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко; голова Львівської обласної ради Олег Панькевич; заступник голови Конгресу українських націоналістів Євген Лупаков; заступник голови Народного руху України, голова “Молодого руху” Іван Крулько; отаман Вільного козацтва Холодного Яру Олег Островський; капелан Львівського крайового братства вояків УПА о. Михайло, голова секретаріату Конгресу українських націоналістів Володимир Манько, народний депутат України Олесь Доній, заслужений артист України Олексій Заворотній, голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів Львівщини, доктор медичних наук Богдан Винничук та голова Білоруського руху солідарності “Разом” В’ячеслав Сівчик.
Про повстанців Холодного Яру та інших земель співали кобзарі Тарас Силенко, Василь Лютий та Андрій Сілецький, лідер гурту “Тінь сонця” Сергій Василюк, бард зі Львова Роман Ковальчук, співочі гурти зі Сміли.
Делегація від громади на чолі з Василем Шкляром і Богданом Легоняком поклала квіти на могилу Василя Чучупака та братську могилу холодноярців на кладовищі села Мельники. Біля вояцьких могил пролунала сальва пам’яті та пошани до борців за волю України.
Цікавою була історична реконструкція бою між гайдамаками і загоном червоних окупантів – організатором її, як і торік, був отаман Вільного козацтва Холодного Яру Олег Островський. Оригінальним було місце, де бій відтворювали – широкий яр неподалік від Креселівського лісництва – за кілометрів два від місця, де в квітні 1920 року загинув Чучупака.
З одного боку яру козаки отамана Островського розгорнули холодноярське величезне чорне знамено з написом “Воля України або смерть”, а навпроти хлопці депутата Черкаської міськради Миколи Булатецького так само вкрили схил жовто-блакитним знаменом рекордних розмірів. Тут, у холодноярській “ущелині”, між синьо-жовтим і чорним “берегами” загін червоних грабіжників зробив свій останній “пролетарсько-експропріаційний заплив” і втонув у морі ненависті гайдамаків до окупантів… Москалі були биті!
Картинка, звісно символічна, і ніхто цього дня не помер, бо учасники історичної реконструкції з обох сторін були як один патріоти свого козацького краю.
О 15.00 тулумбас Чорних запорожців сповістив про освячення зброї та прапорів на берегах Гайдамацького ставу, яке здійснив панотець Василь Цириль.
Допоміг організувати дійство В’ячеслав Стасенко, режисер Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Панаса Саксаганського, лауреат літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького.
На завершення Дня полеглих, о 17.00, на хуторі Буда, на території історично-етнографічного комплексу “Дикий хутір” Олег та Леся Островські урочисто відкрили першу експозицію нового Музею історії Холодного Яру, створену лауреатом Шевченківської премії Володимиром Недяком та заслуженим художником України Миколою Теліженком. Першу екскурсію музеєм провів Роман Коваль.
А поруч з музеєм, біля нової церкви, яку Вільне козацтво Холодного Яру зводить на честь святого праведного Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорозької Січі, приймали в козаки-холодноярці. Новопосвячених козаків біля скульптури Святої Покрови зустрічали отаман Островський з шаблею, отець Василь (Циріль) із хрестом і кам’янський сотник Юрій Ляшко, який зі свистом розсікав повітря нагайкою і прикладався нею до спини козаків – щоб не забували традицій свого народу… Оригінально підійшов до посвяти в козаки народний художник, скульптор Микола Теліженко – перед отамановими очима він постав з персональною зброєю – гігантською сокирою з клеймом на лезі “Холодний Яр”. 
Потім був концерт за участю співаків, які присвячують свою творчість Визвольним змаганням. Співали Гриць Лук’яненко, Володимир Самайда, Володимир Гонський, Сергій Василюк, Тарас Силенко, юний співак з Кам’янки Максим Конверцев.
Пролунав того вечора й “Марш холодноярців” Миколи Моцика, козацького осавула з Корсуня: Шикуйтесь, хлопці, під Чорнеє знамено!
Людського гніву повна чаша вщерть.
За рідну землю – вільную державу,
Воля України – або смерть! Здається ці слова вже лунали в Холодному Яру – і в часи Козаччини й Гайдамаччини, і в добу Визвольною боротьби 1917 – 1920-х років. Нині ж марш єднає тих нащадків “славних прадідів великих”, які не забули, що воля нації, збереження традицій і зрештою самої державності, здобутої нашими предками, має бути для українця понад усе!..
У меморіальних заходах, попри перешкоди і саботаж влади, взяло участь близько 5 – 7 тисячі осіб.
Від імені організаторів фінансову допомогу надано Медведівському краєзнавчому музею, Музею “Гайдамацька Січ у Цибулевому”, Мельничанській школі, Мельничанському будинку культури, храму Петра і Павла в Чигирині, Соснівському сільському клубу, історично-етнографічному музею “Дикий хутір”, кобзарів і бардів, на організацію щорічних травневих Гайдамацьких ігор в Холодному Яру, на лікування племінника отамана Пилипа Хмари Юрка Хмари і Володимира Дем’яновича Чучупака – старійшини Чучупаківського роду. Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” На світлинах
Промовляє Роман Коваль. Село Мельники, 30 квітня 2012 р.
Бориспільська організації ВО “Свобода” вшанувала Юрія Горліса-Горського.
Малий козак Святослав Черкас, Олег Островський, Василь Лютий, Роман Коваль і Тарас Силенко |
