Проти ночі на 8 липня 1997 р. у власній квартирі було вбито українського громадсько-політичного діяча, талановитого публіциста, заступника голови Української християнсько-демократичної партії, голову Братства Андрія Первозванного Володимира Кательницького та його маму, яка стала свідком жорстокої розправи над її сином. Недолюдки катували перед смертю обох, очевидно, вимагаючи, щоб вони показали, де знаходяться документи, які шукали.
Відспівували убієнних у Володимирському соборі. Особливо вразили величезні крововиливи на обличчі нещасної 80-літньої жінки…
Увага громадськості сконцентрувалась лише на трагедії В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе та банкіра Вадима Гетьмана. Про трагедію родини Кательницьких мало вже хто і пам’ятає, дехто, може, й намагається забути, адже Володя палко виступав проти втручання у внутрішні справи України ізраїльських чинників, гостро критикував їх за насильство над Іваном Дем’янюком, за оббріхування українського народу. Не здивуюсь, коли за вбивством стоять оті саме чинники.
Насторожували і дії міліції. Коли брат Микола намагався зчинити тривогу, написавши 10 липня заяву до Мінського районного відділу міліції, рішуче вимагав, щоб правоохоронці нарешті відчинили квартиру, його побили й посадили до камери.
Коли ж міліція за допомогою пожежних таки потрапила до квартири, то виявила тіла Володимира та його матері, Галини Єрофіївни. У квартирі був страшних безлад, все було в крові, але вбивці нічого не взяли – ні золотих прикрас Галини Кательницької, ні грошей. Пропали “лише” рукописи, деякі статті, документи…
Вбивство Володимира Кательницького не розкрите й досі.
Вбивці не знайдені.
Справедливість знову не торжествує.
Роман КОВАЛЬ |
