Шановний Романе Миколайовичу, дозвольте подякувати Вам за свято в Холодному Яру, за той вогонь, про який писав великий Кобзар, і який Ви тепер запалюєте в серцях українців. Хочу висловити подяку й за козаків, отаманів та всіх повстанців-героїв, про яких Ви нагадуєте нашому народові. Поки живе пам’ять про людину, живе і її душа. Дякую й за те, що Ви, як колись дзвони Мотриного монастиря, будите, скликаєте і гуртуєте українців на захист своєї держави. 
17 квітня у Холодному Яру зі мною було 16 ліцеїстів, моя родина – дружина Тетяна та мої козак з козачкою, чи, як вони постійно себе називають, повстанці – Святослав, 5 років, та Ольга, 7 років. Мої діти в захопленні, постійно мене розпитують про Холодний Яр, а син так готувався до поїздки, що взяв свого дитячого ППШ для освячення – щоб боронити нас від москалів (автомат із дерева власними руками зробив мій батько). До слова, мій син додому нікого не пускає поки не скажуть гасло “Слава Україні!”. Він зі своїм автоматом зустрічає всіх! Це ритуал Львівської криївки.
Ліцеїсти прочитали “Чорний Ворон” Василя Шкляра, зараз читають “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського. Минулого року мої дівчата, що завершили ліцей, написали роботу про УСС і здобули друге місце, а робота “Від Одеси до Карпат: Роман Шухевич – головний командир УПА” посіла третє місце, у нас, в Одесі! А про Холодний Яр ліцеїсти висловились одностайно – СУПЕР!!! Після Холодного Яру щодня переглядаю фотографії, він мені сниться, і взагалі якась особлива енергія з’явилась.
Дякую Вам, пане Романе, за повернення історичної правди, яку десятиріччями заброди-ординці намагалися замовчати, щоб уже ніхто і нікого не згадав. Вороги доклали неймовірних зусиль, аби імена наших героїв було стерто, а відтак, щоб перестали існувати й ми, бо в народу, у якого забрали минуле, немає майбутнього. Але завдяки Вашій діяльності цього ніколи не станеться!
Хоч багато українців ще сплять, проте зростає молода поросль справжніх українців, нащадків славетних героїв Холодного Яру. Вони, як квіти на згарищах піднімаються, бо під попелом лежить наша земля. Вона передає ту життєдайну силу й енергію, яка допоможе зробити те, що починали й робили наші предки-герої. А для молоді Ваша праця потрібна як повітря, як необхідні організмові корисні речовини, щоб він зростав здоровий. Це і протиотрута проти московсько-більшовицько-ординської погані.
Я щасливий, що маю змогу з Вами спілкуватися. Для мене це ковток свіжого повітря. Дякую за хлопців та отаманів, які тепер приходять і до мене з Ваших творів. Я з дитинства вірив в Україну, і в козаків!
Хай Бог помагає у Вашій праці довгії-довгії літа!
Нехай не пропадає творча наснага!
Олександр НАВРОЦЬКИЙ, викладач Одеського юридичного ліцею
На світлині – Олександр Навроцький з родиною. Мельники, 17 квітня 2011 р.
Світлина Зої Казанжі
|
