Було це 2 жовтня 2003 року. Після зустрічі письменників з російською
поетесою Риммою Казаковою Леонід Череватенко запросив мене на спільну вечерю
в ресторані “Фортеця” на Виноградарі. Окрім Римми Казакової, Валентина
Оскотського та Леоніда Череватенка, були також Іван Драч, російськомовний
поет Василь Шкода та Олександр Петік – начальник управління внутрішньої
політики Київської міської державної адміністрації, який, власне, за все
і заплатив коштом міста. Немає часу оповідати детально про все, та ось
розповідь Івана Драча хочу зафіксувати.
Оповідав він, що під час одного застілля у Грузії в радянські часи
промовці весь час виголошували тости за Сталіна. Надійшла черга й українського
поета. Проголошувати здравицю на честь ката він, зрозуміло, не хотів. Не
вшанувати ж людину, на якого молилися його товариші-грузини, теж не личило.
Тоді Іван Драч розповів одну піонерську історію.
Якось у школі повідомили сумну вістку – помер “всесоюзний староста”
Михайло Калінін. Ця новина вразила піонерів.
Пригноблений Іванко Драч, командир піонерського загону 3-го класу,
приплентався додому і трагічним голосом розповів мамі “жахливу” новину.
Заклопотана домашніми справами мама неуважно запитала:
– А на якому кутку він жив?
Іван був вражений: його рідна матір не знає, хто такий Калінін!
У сум’ятті вийшов на подвір’я і направився до дядька Тихона, що порався
біля коня.
– Дядьку Тихоне, – сумно промовив Іван в надії, що хоч тут зустріне
порозуміння, – Ви знаєте: Калінін помер?!
Дядько неприхильно щось хмикнув.
Івана це заїло.
– Навіть Сталін плакав, коли взнав, що Калінін помер, – сказав обурено
піонер.
Дядько Тихон спокійно одповів:
– Так плакав, що сльози по сраці текли.
Розгублений і розлючений Іван аж закляк – його рідний дядько глузує
над Сталіним!
Піонер оскаженів і почав несамовито битись головою об одвірок. Завдаючи
болю своїй дурній голові, він розпачливо приговорював:
– Буду таким, як Сталін, буду таким як Сталін, буду таким як Сталін...
– І ця розповідь зійшла за тост, – з усміхом закінчив розповідь сивочолий
Іван Драч. – Грузини були задоволені.
Роман КОВАЛЬ
Київ, 2003 – 2006 рр. |
