Повертаючись думками до минулорічних президентських виборів, усвідомлюєш, що два кандидати у 2-му турі – то були два зовсім різні шляхи для України.
Янукович уособлював проросійський шлях, Тимошенко – шлях розвитку самостійної держави європейського типу. Тож усі, хто був проти Юлії Тимошенко, свідомо чи не свідомо, але допомогли силам, що прагнули російської України.
Ті ж, хто виступали проти всіх, фактично відібрали голоси в Юлії Тимошенко, відтак допомогли прийти до влади донецькому клану.
Закликали голосувати проти всіх Віктор Ющенко, Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк, Євген Сверстюк, Оксана Забужко, Степан Хмара, багато хто з українських націоналістів, серед них і Юрій Шухевич. Не можна стверджувати, що їхній вплив був визначальний, але все ж свої “5 копійок” на ваги Януковичу вони докинули.
Розумію поведінку Гриценка, Яценюка та інших кандидатів на посаду президента в 1-му турі. Це була можливість перевірити, наскільки вони знаходять підтримку в суспільстві. Та перед 2-м туром треба вже було думати про долю України. Але себелюбство пересилило – дуже хотіли зіштовхнути Юлію на узбіччя, щоб самим отримати перспективу, бо ж за нею їх не було видно. Зіграла свою роль і психологія юрби – всі проти одного! Мовляв, гуртом і батька добре бити.
Віктор Ющенко багато в чому допоміг Януковичу, використовуючи різні виборчі технології, серед яких зокрема і присвоєння звання Героя України Степанові Бандері напередодні 2-го туру виборів. Чому він не зробив цього рік перед тим, до столітнього ювілею Степана Бандери? Тому, що розраховував не тільки на голоси галичан. Він сподівався, що його підтримають і на сході України, тож і не хотів “відлякати Бандерою” виборців східної України. Але після гучного провалу втрачати вже було нічого, і він вирішив використати Степана Бандеру проти Юлії Тимошенко. Указом про присвоєння йому звання “Герой України” президент викликав потужну активізацію проросійських сил. Хід був хитрий і підступний: якщо Тимошенко підтримає указ Ющенка, то втратить голоси “східного електорату”, якщо не підтримає – втратить голоси Галичини. Вона не відреклася, підтримала Указ Президента, хоч і знала, що це зіграє проти неї, бо ж голосів на Великій Україні більше.
Ющенко досягнув свого – Тимошенко не стала президентом.
Уже рік як “донецькі” вмостились у кріслах. Куди вони ведуть, усі бачать.
Чи усвідомили свою помилку, якщо не сказати злочин, “противсіхи”? Ні! Більшість із них досі відстоюють свою “правоту”.
Лише Андрухович покаявся. Він сказав, що хоча агітував проти всіх, та перед голосуванням у 2-му турі зрозумів помилковість своєї позиції і проголосував за Юлію Тимошенко. Він заявив, що без Тимошенко розраховувати на перемогу в боротьбі з владою регіоналів – велика помилка.
Радує, що українська інтелігенція виступила на захист Юлії Тимошенко. Відкрите звернення представників інтелігенції підписали Дмитро Гнатюк, Іван Дзюба, Марія Матіос, Мирослав Попович, Василь Шкляр, Богдан Горинь, Левко Лук’яненко і багато інших видатних людей
А що опозиціонери? Їхнє ставлення до Юлії Тимошенко мало змінилася. Партійники не розуміють, що, підтримуючи розбрат у своєму таборі, вони працюють на ворогів, підсилюють владу “донецьких авторитетів”.
І суперечки отих “борців” точаться не за ефективні шляхи боротьби за збереження нашої держави, а за крісло “головного опозиціонера”. Та хіба лідери призначаються за домовленістю? Сама боротьба визначить головного отамана. Хто краще воює, той і лідер. Той і поведе військо.
Хочеш бути лідером – воюй краще інших! І за тобою підуть.
Не про “посаду головного опозиціонера” треба думати, а як врятувати Батьківщину. Врятуєте, тоді й слава прийде.
А поки – ганьба!
Вадим ШМИРЬОВ, професор
Новосибірськ
Від редакції
Промовистою є біографія головного “Противсіха” – Василя Васильовича Гуменюка, який публічно впровадив технологію, що допомогла Вікторові Януковичу стати Президентом України. Ось кілька сходинок життєвої біографії Василя Гуменюка: народився на Прикарпатті, 1975 року закінчив юридичний факультет Львівського університету, очолював студентські будівельні бригади в м. Сургут (Росія), був інструктором Івано-Франківського обласного виконкому, заступником глови міськвиконкому курортного міста Яремче (1979 – 1984), головою цього міста (1984 – 1991). Звичайно, член КПСС. Усі ці посади Василь Гуменюк посідав у часи СССР. Це засвідчує, що він мав особливу довіру Москви.
У роки незалежності В. Гуменюк працював головою Івано-Франківської митниці, був постійним представником України у СНД. 2007 року зареєстрований кандидатом у народні депутати України від виборчого блоку “Кучма” (№23 виборчого списку).
2 жовтня 2009 р. змінив прізвище на “Противсіх”. Вже 3 листопада подав документи на реєстрацію як кандидата у Президенти України. Був зареєстрований. На виборах здобув 0,16% голосів виборців.
Нещодавно Василь “Противсіх” звернувся до Міністерства юстиції, аби йому повернули прізвище “Гуменюк”. Міністр Олександр Лавринович відмовив, але все ж влада не забула заслуг “Противсіха”: прізвище йому повернули ще в лютому 2010 року. Нині він – президент Івано-Франківської торгово-промислової палати.
Ось так, дорогі виборці-“противсіхи”!
Може, тепер ви зрозумієте, на чию провокацію клюнули і кому прислужилися, і до чого довели Україну.
|
