Далеко від Батьківщини, за волю якої боровся десятки літ, у далекій Канаді самотньо відзначив свій ювілей Святослав Караванський, борець за волю України, філолог, літератор. Історичний клуб “Холодний Яр” та газета “Незборима нація” щиро вітають славного ювіляра! Довгих літ Вам, дорогий пане Святославе!
Святослав Йосипович народився в Одесі 24 грудня 1920 р. в сім’ї інженера. Вірші та оповідання почав писати у школі, деякі з них публікувалися в піонерській пресі. 1938 року він вступає до Одеського індустріального інституту, а наступного року ще й на заочний відділ інституту іноземних мов.
Навчаючись в інституті, пробує перекладати. Остаточно зрозумівши, що хоче присвятити себе літературі, Караванський 1940 року залишає індустріальний інститут і добровільно йде до війська, щоб, відслуживши, вступити на філологічний факультет університету.
У липні 1941 р. частина, в якій служив Караванський, потрапила у Західній Білорусії в оточення німецьких військ. Уникнувши полону, Святослав на початку 1942 р. повертається до Одеси, вступає на літературний факультет університету, зближується з гуртком української молоді, пов’язаної з ОУН. Організовує книгарню української літератури “Основа”, а виручені гроші передає на потреби гуртка й українського театру. За це він зазнав переслідувань румунської сіґуранци.
1944 року виїздить до Румунії, звідки в липні того ж року нелегально повертається в Одесу, але вже третього дня, при спробі відновити зв’язок із колишніми гуртківцями, був арештований. Слідчі обіцяли звільнити Караванського, якщо стане сексотом, але він відмовився. 7 лютого 1945 р. військовий трибунал Одеського військового округу засудив Святослава Караванського до 25 р. позбавлення волі. Карався в багатьох таборах (будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс біля Магадана, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет – Лена, шив одяг у Мордовії).
Після смерті Сталіна умови в таборах пом’якшали, Святослав береться за літературну працю. Пише вірші, віршовані казки, п’єси, перекладає з англійської. Деякі з його творів публікувалися навіть у газеті “Літературна Україна”. 1954 року розпочинає велику роботу над “Словником українських рим”.
19 грудня 1960 р. на підставі ст. 2 Указу про амністію термін позбавлення волі Караванському скорочено наполовину. Після 16 р. і 5 місяців ув’язнення, його звільняють. Повернувшись в Одесу, Святослав закінчив курси механіків ремонту обчислювальних машин, працює за цим фахом, а також слюсарем, перекладачем у редакції обласної газети “Чорноморська комуна”, позаштатним кореспондентом журналу “Україна”, виїздить на заробітки в республіку Комі. Часто змінювати місця роботи доводилось через біографію: дізнавшись про табірне ув’язнення, начальство звільняло його.
Вражає інтенсивність літературної праці Караванського. Він багато перекладає, підготував книгу “Біографія слів”, часто виступає з дописами про мову, підготував до видання збірку гуморесок і фейлетонів, перекладає для журналу “Дніпро” роман “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте, закінчує розпочатий в таборі “Словник українських рим” (біля 1000 друкованих сторінок). Ця праця високо оцінена фахівцями і має велике значення для розвитку літературної і мовної культури України. Досі в Україні нічого схожого не створювалося. Словник містить близько 60000 римованих пар, складених самим автором, а не взятих із творів поетів.
1961 року Караванський одружився з Ніною Строкатою – мікробіологом, українською патріоткою, а 1962 року вступив на заочне відділення філологічного факультету Одеського університету. Брав активну участь у громадському житті: збирав українські книжки для Кубані, звертався до різних інстанцій із пропозиціями організувати всенародні торжества до ювілею Миколи Лисенка, виступав за дублювання фільмів українською мовою і т. ін.
1965 року, занепокоєний наростаючою русифікацією шкіл і вузів, Караванський написав статтю “Про одну політичну помилку”, а також листа Прокуророві України з проханням притягнути до кримінальної відповідальності міністра освіти України Ю. Даденкова за помилки, що призвели до порушення прав української нації.
Караванський став постійним автором самвидаву – таким чином він розповсюджував відкинуті властями листи та праці. 4 вересня 1965 р. в Караванських проведено обшук, та нічого недозволеного не виявили. Наступного дня він розіслав в офіційні інстанції протест. Невдовзі вручив в Києві консулам Польщі та Чехословаччини листи про “порушення ленінських норм національної політики” в Україні та арешти серед інтелігенції.
13 листопада того ж року Караванського арештовано. Оскільки не було формального приводу для суду, то на подання КҐБ Генеральний прокурор СССР Роман Руденко опротестував звільнення його за амністією. Без суду і розслідування відправили досиджувати 25-літній термін (8 р. і 7 міс.) у таборах суворого режиму. На знак протесту Караванський оголосив голодування. В таборі він написав низку звернень до офіційних інстанцій і громадськості, за що його покарали ШІЗО (штрафний ізолятор), а в 1966 р. – півроком БУРу (барак посиленого режиму). Святослав Караванський 5 разів на знак протесту оголошував голодування, яке на 9 – 10 добу тюремщики переривали примусовим годуванням.
У Владимирській тюрмі Караванський зібрав свідчення в’язнів, учасників і свідків розстрілу польських офіцерів у Катині, підготував про це статтю, намагався через свою дружину передати її на волю. Влітку Караванського 1969 р. арештовано в тюрмі і 23 квітня 1970 р. там же засуджено закритим судом додатково ще на 5 р. тюрми і 3 р. таборів особливого режиму.
Караванського визнано особливо небезпечним рецидивістом. Йому інкримінувались численні спроби передати на волю листи, книги і журнали з тайнописом, а також власні вірші. Попри суворий контроль, Караванському вдавалося передавати на волю листи і заяви, зокрема, про Катинську справу, які одразу ж з’являлися в самвидаві (всі тексти були написані саліцилатом натрію). У проміжках між покараннями Караванський закінчив переклад “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте і написав ще декілька зошитів до “Біографії слів”.
1967 року в дружини, Ніни Строкатої-Караванської, був обшук, під час якого вилучено її заяви із приводу незаконного арешту чоловіка і табірного вірша Караванського “Спадкоємцям Берії”. Ніну арештовано 6 грудня 1971 р. і засуджено на 4 роки таборів. 9 листопада вона стала членом-засновником Української гельсінкської групи. Святослав Караванський став членом УГГ у лютому 1979 року. Того ж року, восени, його було звільнено. Святослав Караванський провів у неволі 31 рік. У лютому 1979 р. його оголошено членом Української гельсінкської групи.
Звільнившись, він деякий час жив у м. Таруса Калузької області. 30 листопада 1979 р. разом з дружиною емігрував до США. Вів велику громадську й наукову діяльність, опублікував низку праць із мовознавства.
У Києві вийшло три видання його “Практичного словника синонімів української мови” (1993, 2000, 2007). Три видання витримав і його “Російсько-український словник складної лексики” (1998, 2006, 2008). Вийшли у світ і такі книжки Святослава Караванського: “Пошук українського слова, Або боротьба за національне “Я”, “Словник рим української мови” (2004), “До зір крізь терня, або Хочу бути редактором” (2008), “Секрети української мови” (2009). Нагороджений орденом “За мужність” 1 ступеня (8.11.2006).
Щиро вітаємо вельмишановного пана Святослава з ювілеєм, бажаємо довгих років життя та звершення всього, що замислено для добра України.
Ірина РАПП, Василь ОВСІЄНКО
Харківська правозахисна група
|
