У приміщенні музею театрального, музичного та кіномистецтва України відбувся творчий вечір бандуриста, лауреата міжнародних конкурсів, заслуженого артиста України Тараса Силенка. Цю зустріч він присвятив найдорожчій у світі людині – мамі, поетесі Лесі Силенко, яку втратив вже майже 20 літ тому.
Ведучі вечора, працівники музею Леонід Черкаський і Наталка Гаврилко розповіли про становлення Тараса, його шлях і здобутки у мистецтві.
З дитинства Тарасова душа всотувала любов до пісні, до краси оспіваної матір’ю квітучої її малої Батьківщини – Богуславщини. Де ростуть чорнобривці посеред двору,
Де пахне любисток за тином під хатою,
Де пахне мелісою, де пахне м’ятою. І Тарасик співав – і вдома, і в полі, і в лісі…
Мама працювала літредактором у видавництві “Музична Україна”, а відтак хлопчик зростав у колі творчих людей, спілкування з якими на хвилі українського національного піднесення позначилось на формуванні його світогляду.
Вражений “Думою про Марусю Богуславку” у виконанні Миколи Будника Тарас вирішив пов’язати свою долю з бандурою. Подальше спілкування з кобзарями Миколою Будником, Володимиром Горбатюком, Володимиром Кушпетом дало йому надійний орієнтир. Потім була студія при Національній капелі бандуристів.
Неймовірно тяжким видався 1991 р., коли 18-річний Тарас втратив маму, але сирітство його не зламало. Цього ж року він вступає до Київського університету культури і, щоб прожити, працює охоронцем, викладачем академічної бандури у Стрітівській кобзарській школі, артистом-бандуристом у фольклорному театрі “Берегиня”. Закінчивши університет, Тарас здобув фах фольклориста і викладача народної художньої творчості. Став дійсним членом Всеукраїнської кобзарської спілки, а згодом ще й членом Історичного клубу “Холодний Яр“.
Як “вільний художник” кобзарює по містах і селах, на концертах і фестивалях, вшановує могили полеглих за волю України. Брати участь у знакових політичних акціях, конкурсах, оглядах стало змістом життя і творчості Тараса. В його репертуарі понад півтори сотні пісень, дум, балад, романсів на історичну, козацьку, гайдамацьку та обрядову тематику, від Древньої Русі починаючи. Чільне місце посідають невідомі пісні про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Максима Залізняка, Івана Сірка, Івана Богуна та інші. Тарас Силенко – активний учасник животворчого процесу відродження української державності й національної свідомості. Концертував майже в усіх областях України, а також в Австрії, Білорусії, Латвії, Литві, Німеччині, Північній Кореї, Польщі, Румунії, Росії, Словаччині, Франції, Чехії.
Грав кобзаря у художніх фільмах, зокрема в “Чорній Раді”, “Богданові Хмельницькому”, документальних стрічках “Кобзар” і “Вільне козацтво”; за його участю поставлено ювілейну виставу Ніни Матвієнко “Золотий камінь посіємо” та виставу “Обнімімося, брати мої”, присвячену Тарасу Шевченку, і створену Володимиром Вовкуном композицію “Чорна рілля ізорана” до річниці Голодомору 1933 року.
У щомісячнику “Жива вода” у травні 1993 р. надруковано його першу новелу – “Олені квіточки”, адресовану школярам з повчанням берегти навколишній світ.
На вечері виступила Алла Дебелюк, яка знала Лесю Силенко. Ярослав Чорногуз читав вірші Пантелеймона Куліша про кобзарство, а також і власну поезію.
Музика до всіх творів, які виконував на вечері Тарас, авторська. Розпочав же він вечір “Словом о полку Ігоревім”. Це було зверненням до нас, нащадків воїнів Ігорового походу, пам’ятати, що над усе треба берегти рідну землю.
Прозвучали й пісні козацької доби: похідна “Обріс мохом сірий камінь” (слова Левка Боровиковського), “Пісня про Северина Наливайка” – текст історичний народний під назвою “Ой в городі Могилеві”, а також пісні на слова Михайла Старицького “Непевність” та Олега Ольжича “Піхотинець”, романс на слова Спиридона Черкасенка.
Пісні про отаманів Визвольних змагань 1917 – 1920-х років: “Пам’яті Василя Чучупака” (з авторською обробкою слів), про отамана Івана Савченка-Нагірного (сл. Василя Бойка із села Вереміївка Чорнобаївського р-ну Черкаської області).
З піднесенням Тарас виконав пісню “Роковини” на слова Ананія Волинця. Ніби до нас із далекого небуття промовляв гайсинський отаман: Чому ти знову, Україно, сумна?!
О краю мій! Чи прийдуть роковини,
Що будеш знов великий і багатий?!” Чи знову вибореш велике свято, –
Коли любов’ю, пекучими сльозами
Відродиться твоя душа крилата?!” Як згадую цю пісню, хочеться кричати: “Люди добрі, прокиньтеся, розплющить очі, захищайте свою землю, рідну мову і незалежність від табачників, симоненків і іже з ними”.
“Козацька колискова” (слова Володимира Косовського) ніжне, ліричне звернення до сина вселяє в душу впевненість, що Нас розбудить Україна,
Волю боронить. Тарас показав себе і як талановитий декламатор. Разом з бандуристкою Тетяною Лободою він прочитав вірші своє матері, зумівши прекрасно передати її сприйняття природи. Слухаючи ці майстерно написані і чудово відтворенні в слові та музиці віршовані пейзажі, я бачила засніжені поля, кошлаті хмари, гнані по небу вітрищем, чула його завивання в гілляччях лісу. Коли Тарас розповідав про зимове відвідування кладовища, подумки стояла і я там, під лісом, поряд вкритою білою ковдрою навіки спочившої світлої душі мами-Лесі.
Виступали ще товариші Тараса по кобзарському цеху. Висловивши слова вітання з нагоди творчого вечора, бандуристка Тетяна Лобода виконала пісню на вірш “Коні” пані Лесі, а Тарас Компаніченко – пісню на слова Павла Тичини “Як упав же він тай на білий сніг”. У його виконанні ліризм поета заіскрився новими гранями.
Лідер групи “Тінь сонця” Сергій Василюк виконав дві пісні. А коли почав виконувати пісню на слова Миколи Щербака про отамана Зеленого, Тарас Силенко відчув його хвилювання і почав йому підспівувати. Їх голоси добре зливалася, прекрасно звучала мелодія.
Люди не розходились після офіційного закінчення концерту і на прохання слухачів Тарас Силенко виконав пісні про Максима Залізняка, Івана Ґонту, Івана Богуна, Данила Нечая. Вечір тривав 4 години. Обстановка в залі була теплою, родинною, бо зібралися рідні і близькі люди згадати ту, що подарувала світові великий талант. Тамара ЗДОРОВЕЦЬКА, дочка козака Армії УНР |
