 Відомо, що подекуди в Україні трапляються ще недобитки червоноармійських банд, які, ховаючись по глухих закутках, нападають на мирне населення. Ці ватаги, що привласнюють собі гучну назву “партизанів”, складаються переважно з комісарів жuд-в, енкаведистів тощо, які свого часу потрапили в оточення, були відрізані від своїх частин і яким тепер не залишається іншого виходу, крім бандитської діяльності, аж доки їх не зліквідує місцева поліція.
Навколо цих “борців за совєтську владу” нагромаджується інколи багато фантастичних чуток і думок. Нині в розпорядженні редакції є фактичний матеріал, що змальовує справжнє обличчя ідейних борців за “світову революцію”. Нижче ми подаємо розповідь про характерний епізод, що трапився в селі Новому Фільварку Х. повіту. Звіт про цей драматичний випадок надіслано нам безпосередньо з місця подій.
В день Петра і Павла (12 VII ц. р.) до заступника бурмістра с. Г. пана Ч. зібралися гості з приводу його іменин. Десь коло півночі (о 23 год. 30 хв.) до хати раптом увійшло п’ять чоловіків, озброєних рушницями. Обмацавши всіх присутніх (“чи нема зброї?”), вони забрали зі столу рештки вечері і наказали господарю відчинити комору, узасаднюючи свою вимогу словами:
– Ми тоже хатім кушать!
Діалект “шляхетних лицарів” не лишав сумніву, що батьківщина їх – “матушка Рассєя”. Непрохані гості зайшли до комори, але відразу ж “неначе б то хтось їм шепнув на вухо” (за виразом нашого кореспондента) хутко повернулися до хати й обступили бурмістра Р-ської (Решетилівської? – Ред.) волості п. К., який перебував серед гостей. А треба сказати, що п. К. – колишній сотник кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. Він сидів при столі, тримаючи ввесь час праву руку в кишені. Під час обмацування він сидів у такій самій позі, прикривши лівою рукою хрест Симона Петлюри на грудях.
– Ану пакажи, что ти там імєєш в правой рукє! – скомандував один з бандитів.
І в цей час сталося таке, чого бандити не чекали. Але надамо слово самому п. К.
– Я тримав праву руку в кишені штанів, – розповідає колишній сотник, а нині бурмістр, бо мусів спустити запобігача на револьвері. Коли бандити поверхово обмацували мене, я вже був готовий до чину. Але один з місцевих господарів, що сидів побіч мене, очевидно з перестраху, щипав мене за руку й просив заспокоїтися. Та коли вже бандити зачепили мене окремо, тут не було чого вагатися. На жадання “ану-ка, пакажи” я вихопив з кишені револьвер і...
І сотник “показав” те що слід, і показав добре. Два бандити звалилися на підлогу. Обидва дістали кулі в голови. Решта вискочили через вікна.
От як насправді треба діяти з рештками нахабного совєтського (московського. – Ред.) сміття, щоб остаточно вимести його з нашої хати. Дж.: “Світлий Промінь” (газета для Антонінської округи). – 1942.
Передрук з української газети “Голос” (Берлін). – 1942. – № 31. – 20 вересня. На малюнку Василя Перебийноса – Петро Клименко, хорунжий полку Чорних запорожців, начальник кримінального відділу української поліції (Полтава, 1943), лицар Залізного хреста Армії УНР (Ч. 773). Серпень 1920 р. 
|
