 31 грудня 2025 р. у США помер пластун, майор запасу США Петро Содоль, син болбочанівця Петра Содоля-Зілинського, сотня якого першою увірвалася у Крим навесні 1918 року. Під час служби у В’єтнамі син героя був заступником командира 1-го батальйону 26-ї дивізії. За героїзм відзначений двома Пурпуровими серцями Армії США. Коли у 2015 р. Роман Коваль готував до перевидання спогади Бориса Монкевича “Похід Болбочана на Крим”, то звернувся з низкою питань до Петра Содоля.
Ось його відповідь…
На жаль, мій батько (Петро Вікентійович Содоль-Зілинський) не залишив жодних споминів про свою службу у війську (1913 – 1920). Батько народився 14 липня 1893 р. у с. Вирві на рікою Тетерів у Київській губернії – нині це, мабуть, у районі Малина Житомирської області (у 2014 р. село Радомишльського р-ну, тепер Житомирського р-ну – Ред.). Помер 18 травня 1987 р. у США.
Навчався в гімназії (невідомо якій) у Києві. У 1911 – 1912 рр. був юнкером у військовому училищі кавалерії десь на Волині, а в 1912 – 1913 рр. – старшим юнкером у військовому училищі піхоти у Вільнюсі (нині Литва). Від 1913 р. – офіцер кавалерії царської армії, від 1914-го – на фронті. Відзначений Георгіївським хрестом.
У 1917 р. мав звання капітана і, здається, був тимчасово командиром ескадрону чи батальйону. Десь наприкінці року, коли його частина була “українізована”, він раптом став “українцем”, бо до того часу вважався “козаком” чи “з козацького роду”, адже предки ніби були в Київському козацькому полку. Про це мені поки що не вдалося верифікувати (довести, що це твердження є істинним. – Ред.).
У розповідях пояснював, що прізвище Содоль походить із Франції, оригінально – Садуль. Прізвище Зілинський було прізвищем його матері Олени, родичі (батьки. – Ред.) якої не мали сина і дозволили на шлюб [дочки] під умовою, що діти будуть Зілинські. Отже, ніби це була причина на “Содоль-Зілинський”, хоча у війську і також пізніше був відомий як Зілинський. Аж виїхавши на еміграцію літом 1944 р., формально в документах перестав уживати “Зілинський”. Це допомагало уникнути радянської “репатріації”. Все-таки між знайомими був раніше відомий як Содоль-Зілинський.
Від кінця 1917 р. аж до польського полону десь у 1920 р. батько був в українській армії. У Київських січових стрільцях був, мабуть, відносно недовго як командир сотні, отже, мабуть, командир куреня в полку під командою Івана Чмоли. Це я запам’ятав, бо І. Чмола – один із засновників Пласту. Але коли саме він був у СС – то не пам’ятаю. До Загону запорожців полк П. Болбочана долучив у часі відступу з Києва в лютому 1918 р. і був до квітня. Це його сотня першою штурмувала ворога біля Сиваша. Про зірвання червоного прапору [на Думі в Києві] батько розповідав також, але про бої під Бердичевом мені невідомо.
Стосовно більшості питань зразу заявляю, що не можу відповісти, бо ніяких матеріалів, документів, світлин мого батька немає. Коли батько помер, я був поза США, повернув уже на похорон. Відвідав [татову] хату, мабуть, 1 – 2 місяців пізніше, але вже було запізно, бо мої сестри доручили своїм чоловікам вичистити хату. Тож численні пачки з паперами (мабуть, 90 % газети) пішли на сміття. Отже, всі світлини, які публіковані в передруку книжки “Похід Болбочана на Крим”, та перший випуск книжки й різна кореспонденція, пов’язана з цим, пропали. Також помилково пропав архів Товариства запорожців та всі листи, пов’язані із цею організацією. Це просто трагедія…
Слава Україні! Героям Слава!
Петро СОДОЛЬ
Дж.: Лист Петра Петровича Содоля із США до Романа Миколайовича Коваля у Київ. 15 червня 2014 р.
Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. Спогади сотника Армії УНР та його бойових побратимів / Упорядник, автор передмови Р. Коваль. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Наш формат”, 2014. – С. 264 – 265.
На світлинах – Петро Содоль та його батько Петро Содоль-Зілінський
|
