 Козаки і козачки Історичного клубу “Холодний Яр” творять українську культуру – часом зі зброєю в руках. Вони служать у ЗСУ, Національній гвардії України, ССО, СБУ, у Силах тероборони, морській піхоті. 56 учасників Визвольної боротьби! А всього у клубі 155 осіб (станом на січень минулого року).
Болючі втрати не оминули і нашу родину… Загинули за Україну козаки історичного клубу: Олег Куцин, командир 49-го батальйону ЗСУ “Карпатська Січ”; Андрій Жованик, командир 5-го Легіону ССО, Герой України (посмертно); Юрій Мороз, молодший сержант Сил тероборони, реконструктор, сумівець; Сергій Павліченко, молодший сержант, майстер музичних інструментів.
У січні 2022 р. помер від ран айдарівець (із літа 2014-го!) Євген Городничук-“Гриць”, автор спогадів про Визвольну боротьбу. 19 квітня 2023 р. під Бахмутом безвісти зник наш Володимир Барцьось, краєзнавець, меценат української справи.
І ось ще одне тривожне повідомлення: 19 вересня 2025 р. на фронті під с. Грушівським Волноваського району безвісти зник художник національного значення Дмитро Бур’ян, кулеметник десантно-штурмового відділення 37-ї бригади Морської піхоти ВМС.
Дмитро з Черкас. Народився за півтора року до проголошення незалежності – 12 лютого 1990 року. У війську з перших днів березня 2022 року. На фронті зазнав кількох контузій… До Історичного клубу “Холодний Яр” вступив 12 лютого 2012 року. До мене уперше прийшов, коли був студентом 2-го курсу Національної художньої академії, очевидно, 2010-го. Хотів купити книги про Визвольну боротьбу. І сором’язливо поділився мрією:
– Я хочу намалювати портрети всіх отаманів Холодного Яру…
– О! – вигукнув я. – То ви правильно прийшли! Заходьте, будь ласка, друже.
Але Дмитро так боявся мене потурбувати, що довелося довго його вмовляти…
Тоді я писав книгу про скульптора-воїна Михайла Гаврилка, якого забув український світ. Я був ним захоплений, горів. І Дмитрові сказав:
– Ви намалюєте образи всіх отаманів Холодного Яру і Чорного Лісу. Але спочатку ви створите образ людини, якої ще не знаєте, але зараз пізнаєте, – Михайла Гаврилка.
І гаряче оповів йому історію боротьби скульптора Гаврилка, творця першої (і забутої!) Шевченкіани, революціонера-підпільника, в’язня московських тюрем, політичного емігранта, січового стрільця, повстанського отамана…
Передбачення справдилося – погруддя Михайла Гаврилка (з чубом!) роботи Дмитра Бур’яна – поруч мого робочого столу, де ця книга писалася.
Наш друг скульптор Михайло Горловий також захопився образом Михайла Гаврилка – як і Дмитро. І теж зробив його прекрасний портрет. І також мені подарував.
Це українське щастя мати таких високих національних митців – Гаврилка, Горлового і Бур’яна! Скільки вони повернули дорогих нам образів забутих борців і творців рідної культури!
Про Гаврилка і Горлового, на жаль, говоримо в минулому часі – вони вже в оспіваній ними українській історії, а на Дмитрове повернення дуже розраховуємо. І на продовження його подвижницької праці. Скільки ще борців треба увічнити!
Дмитро Бур’ян встигнув створити десятки образів діячів Визвольного руху, зокрема Євгена Коновальця, Миколи Міхновського, Петра Болбочана, Юрія Горліса-Горського, Костя Пестушка, Василя Чучупака, Петра Чучупака, Семена Чучупака, Юрка Тютюнника, Михайла Омеляновича-Павленка, Петра Дяченка, Марка Безручка, Павла Скоропадського, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича… Це тільки початок величезного списку його прекрасних робіт. Вийшли з-під його пера і десятки образів героїв нинішньої українсько-російської війни. Найбільше Дмитра чекають рідні – мама Тамара, дружина Наталія і семирічний синочок Орест, якого Дмитро назвав на честь легендарного айдарівця Ореста Квача, який загинув за Україну влітку 2014 року.
У книзі “Донбас: радість і біль” опубліковано спомин Дмитра про свого приятеля Антона Моспана-“Тигра” з Черкас, який поліг під селищем Кримським на Луганщині 15 жовтня 2018 року. Дмитро писав з болем: “Чому він? Світлий, позитивний, спортивний і непитущий. Чому саме він?! Душа болить і серце”.
Тамара Бур’ян розповіла мені, що Дмитро страшенно переживав, коли хтось із його кола втікав від війни – у Європу, Америку чи уникав боротьби в інший спосіб. Навіть на світлини своїх знайомих-ухилянтів не міг дивитися без болю. Казав:
– Навіщо ви мене травмуєте, показуючи це фото?..
Дмитро – людина совісна, щира, чесна, шляхетна і хоробра. Честь і слава нашої нації. Віримо в його повернення! Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
Київ, 9 січня 2026 р.  |
