 (12.02.1932, Білорусь – 29.10.2025, Київ) Пішов у Вирій Василь Яременко – талановитий літературознавець, незручний і політнекоректний правдоруб. Буремний, затятий, непохитний у любові до України й українців.
Прибічник балтійсько-слов’янської версії походження Русі. Знавець літописів і барокової літератури. Видавець і фаховий коментатор української класики, включно з такими ж нешанобливими до ворогів України Миколою Костомаровим, Іваном Франком, Оленою Пчілкою.
Приятель Валерія Шевчука.
Його прямоту не розуміли колеги… А він казав те, що думав. І про те, хто володіє засобами масової інформації, і про те, як і хто роздає Шевченківську премію шевченкофобам, і про те, чи має українець бути господарем у власній країні.
А зараз так мало хто має сміливість казати те, у чому переконаний. Літературознавці запопадливо посилаються на тих же “публічних” бонз, які торгували Шевченківською премією, поспішають навісити ярлик малоросів або ксенофобів письменникам позаминулого століття, щоб самих не звинуватили в нетолерантності або недостатній патріотичності. Що вони собі потай думають, так і не дізнаємося. Якщо думають узагалі.
Якби Василь Яременко поводився так само, то давно вважався б “видатним публічним інтелектуалом” і був би обласканий владою. Йому не дозволяли совість, патріотизм і ерудиція.
За сукупністю свого внеску в українську культуру Василь Васильович, безперечно, сам заслуговував на Шевченківську премію, але зі зрозумілих причин її не отримав, бо завжди говорив колючу правду. Таким тепер не дають... Костянтин РАХНО, доктор історичних наук 
|
