Василь Малкович із села Березів Вижній на Косівщині. Земляк легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича-“Кривоноса”, Героя України.
“Хорват з дитинства ріс у любові до рідної землі, – згадувала Наталя Шалаєва-Малкович. – Його дідусь, носій мудрості поколінь, змалечку прищеплював йому повагу до українських традицій, історії та глибоке почуття патріотизму. Саме з дитинства Хорват розумів: Україна – понад усе”.
З юних років Василь – активний учасник ВО “Тризуб” імені Степана Бандери. Під час Революції гідності став одним із командирів “Правого сектору” в Києві, очолював підрозділ “Заграва”. У червні 2014-го вступив до лав ДУК і з того часу постійно перебував на фронті – воював під Карлівкою, Пісками, Іловайськом, захищав Донецький аеропорт. Завжди був там, де найбільше була потреба у відвазі й силі духу.
Після важкого поранення в серпні 2014-го очолив 13-й запасний батальйон у Києві. У серпні 2016 р. командир ДУК ПС друг “Летун” призначив його начальником головного штабу корпусу.
“З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Хорват знову став до лав борців. Він не шукав слави чи визнання – лише хотів захистити свою землю, свою родину, своє майбутнє. Він боровся з відкритим серцем і міцною вірою в перемогу”.
І ось “Хорват” загинув. У квітні 2015 року. На Курщині.
“Були знайомі з Майдану, – згадував його товариш Олексій «Сталкер». – Разом билися з «беркутом». Потім постійно пересікалися – в Іловайську, Пісках, на акціях і маршах. Чесний, справжній, ідейний, правий.
Пам’ятаєш, як ми сиділи у кнайпі і мріяли про велику Україну? Тоді ми не лише мріяли, а й боролися у нескінченних сутичках з ліваками й мєнтами. Пам’ятаєш, як ми всі – наче один – пішли на Майдан, де у вогняному вирі горів «беркут», там, де наша кров текла рікою, де ми посміхалися смерті в обличчя? Пам’ятаєш, як ми, ще юні, поїхали на війну. На Схід йшли на боротьбу з московською ордою. Мали із собою лише мрію й автомат. У вирі боротьби гартувалася сталь, і тоді ми з тобою з усмішкою на наших скривавлених обличчях зустрічали смерть.
І коли ми зникнемо, лише вітер шумітиме над курганами, у яких поховані ми з тобою. Ми будемо усміхатися з могил, бо знатимемо: поки палатиме вогонь боротьби на милій Україні, ми житимемо вічно, знаючи, що Україна жива.
Сьогодні ти, друже, здобув вічне життя в боротьбі за Велику Україну, долучився до сонму найкращих. Я впевнений, що ми ще неодмінно зустрінемось, хай не в цьому світі”.
Таким “Хорват” увійшов в історію України – ідейний, вірний та безкомпромісний.
Вічна слава!
Газета “Незборима нація”
Історичний клуб “Холодний Яр” |
