 28 вересня 2025 р. в Києві, у Національному комплексі “Експоцентр України”, на ярмарку “Книжкова країна” Роман Коваль представив свою книгу “Сто історій Визвольної війни”. Допомогли її презентувати козаки Історичного клубу “Холодний Яр” – кобзар Святослав Силенко, капітан ЗСУ Ігор Гаврищишин, краєзнавець Владислав Карпенко, видавець Марко Мельник, а також поет Артем Лоїк. А почалося дійство з пісні “Про отамана Зеленого” (сл. Миколи Щербака, муз. Тараса Силенка) у виконанні Святослава Силенка.
“Ця книга документальна, – сказав Роман Коваль. – У ній немає вигадок, художнього вимислу, додавання драматичних деталей. Я мусив обмежувати в собі творця – адже не маю права порушувати страшну логіку нашої поразки чи домальовувати образи ідеалістів-романтиків, які військовим хистом і великим українським серцем уславили нашу Батьківщину”.
Ось назва одного з розділів: “Смертельна пригода сотника Гарячого”. Нарис написано на основі спогаду Павла Гарячого, командира 1-ї кінної сотні 2-го Запорозького полку ім. Я. Кармелюка 1-ї Запорозької дивізії в 1919-му. Сотник казав: “Той, хто йде на відверту боротьбу, про наслідки для власної особи не турбується”.
Павло Гарячий описав день, коли мав загинути. Бо проти нього був з десяток озброєних російських зайд. Його, знесиленого, в останню мить на коні виніс бунчужний Басюк. “Уже в лісі поїхали повільною ходою. Ось тут сотник відчув страшну втому і пронизливий холод – скривавлені клапті сорочки вмерзли в рану аж до кісток. Згодом йому пожовкло в очах... Що було далі, він уже не пам’ятав.
Бунчужний Басюк знайшов десь підводу і привіз сотника до полку... До пам’яті Павло Гарячий прийшов через два тижні в польському військовому шпиталі в Шепетівці. А «добрий бунчужний, царство його душі, був убитий у кінній атаці під Могилевом-Подільським року 1920 червоними москалями»”.
Розповів Роман Коваль і про братів Блажевських, які продовжували відчайдушну збройну боротьбу проти російських окупантів і зрадників до 1930 року. Четвертий з них (Андрій) загинув у бою 8 березня 1930 року. Але навіть смерть не вирвала нагана з його руки.
Образ Андрія зберігся в пам’яті земляків. Був він, як і всі брати, “високий, чорнявий, до людей привітний. Мав дужий, гарний голос”. Любив співати “Ой піду я лугом, лугом-долиною”. Святослав Силенко нагадав цю сумну народну пісню: Ой піду я лугом, лугом-долиною,
Ой чи не зустрінусь з родом-родиною.
Ой чого ти, сестро, така горда стала,
Сказав тобі “здрастуй” – “здоров” не сказала. Наостанок на пам’ять про козаків-добровольців усіх часів Святослав Силенко виконав пісню Романа Купчинського “Добровольці”. Історичний клуб “Холодний Яр” 
|
