 25 вересня 2025 р. в Києві, неподалік могили легендарного “Да Вінчі”, поховали захисника Києва від лютого 2022 р. Любомира Соченка-“Рікі”.
Любомир – учасник Революції гідності, син художниці Марини Соченко, старший брат військовослужбовця ЗСУ Мирослава Дейлика.
Провести в останню дорогу козака зібрались його побратими, військові, священники, ветерани українсько-російської війни, рідні полеглих, творці української культури, активісти національного руху – козаки і козачки Історичного клубу “Холодний Яр”, легендарного хору “Гомін”, Конгресу українських націоналістів, ОУН, Спілки ветеранів міста Києва... Не менш ніж 200 осіб.
Найбільше для відновлення справедливості щодо козака Любомира зробив Олександр Ушинський, голова Спілки ветеранів Києва. Саме його воля стала визначальною. Адже міська влада не дала дозволу на поховання – попри офіційні листи-прохання полковника Сергія Малахова (в. о. командира частини 7013, де служив Любомир), ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Олександра Цугорки (де викладає Марина Соченко) та пароха Української греко-католицька церква Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі Ігоря Онишкевича (парафіянином цієї громади був козак Любомир).
Олександр Ушинський зумів переконати наряди поліції, які були вислані на Аскольдову могилу (4 екіпажі!), не вступати у протиборство з військовими, які ховають свого побратима. Поліція все зрозуміла і від’їхала…
А ще Олександр Ушинський організував копачів. І сам узяв участь у створенні останнього прихистку для козака Любика – так змалечку називала його мати.
Подяка почесній варті від Міністерства оборони і трембітарям – Тарасові Компаніченку, Валерію Гладунцю, Данилові Данилейку, які сумними мелодіями карпатських гір провели в останню путь лицаря…
Пісні хору “Гомін” та кобзаря Тараса Компаніченка створювали печальну урочистість прощанню з козаком, який виконав свій обов’язок перед Батьківщиною в лавах 65-ї ОМБр (в піхоті та в підрозділі “Рубпак” цієї ж бригади – як пілот БПЛА, командир відділення, сержант). Подвиг Любомира Соченка було відзначено такими нагородами: медаль “Честь. Слава. Держава”, відзнака міністра оборони України “За поранення”, нагрудний знак “Золотий хрест”, козацький хрест “За бойові заслуги”, відзнака Президента України “За оборону України”. Він – лицар ордена “За мужність” ІІ ст. На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ. Так написав у 1918-му поет Павло Тичина. А ніби про сьогоднішній день.
Поминальний обід відбувся в кафе на вулиці Павла Тичини...
Прощаючись із сином, Марина Соченко сказала:
– Радію, що мій Любомир не зрадив України. Зрада – це було б значно гірше, ніж те, що ви сьогодні бачили… Ми, які віддаємо своїх синів, повинні бути владою.
Слава Любомирові Соченку-“Рікі”, який виконав свій обов’язок до кінця!
Слава козацьким матерям! Історичний клуб “Холодний Яр”
Світлина Надії Віннік 
|
